<<
>>

Можливі причини «битви богів»

Загальносемітською прабатьківщиною можна вважати Ара­вію, звідки перші переселенці-аккадці в ІІІ тис. до н. е. виру­шили у двох напрямках: у Месопотамію та Ханаан, де застали високорозвинені іберійсько-кавказькі та індоєвропейські народи (шумерів, хатів-хетів, хуритів), культуру яких (разом з богами) поступово засвоїли та пристосували до себе.

Звідси, можливо, і бере початок протистояння різних груп божеств, оскільки прибульці висували на перші місця нових, більш відповідних для них богів і усували колишніх глав пантеонів (імовірно, солярних або споріднених з ними божеств, замінюючи їх на лунарних). Сонце в Аравії, як зазначалося, вважалося згубним (через спекотний клімат), а Місяць, який сходив вночі і був пов’язаний з водою, приносив з собою благодатну прохолоду. Це, так би мовити, природно-матеріалістичне пояснення.

Але могли бути й інші, зокрема ідеологічні, обставини, за якими верхов­ні боги захоплених народів вважалися їхніми захисниками, і тому загарбни­ки висували на їх місця богів-антиподів, паралельно приписуючи новим главам пантеонів усі героїчні та благі риси їх попередників (як це відбулось, напри­клад, із злиттям шумерського бога Енліля з вавилонським Мардуком — сином сво­го антипода Енкі). Енліль (Елліль) разом зі своїм батьком Аном, імовірно, уособлю­вали одне верховне божество уранічної природи та разом з головним жіночим богом становили первісну тріаду: Батько-Небо, Мати-Земля, Син-Космос. При цьо­му Ан та Енліль («Новий Ан», як його названо на Кам’яній Могилі) були близькі до сонячного бога Уту (він, радше, був їхнім попередником у прадавньому пан­теоні, про що також є вказівки в кам’яномогильних текстах, та належав до їх ро­доводу). Енкі, як бог вод, уособлював зовсім іншу групу богів і був пов’язаний з чудовиськами Хаосу, до яких, очевидно, належав і сам (його ймовірною іпостас­сю на Кам’яній Могилі була «Ніндара з Безодні» — семиголова гідра).

Прикметно, що цю «семиголову гідру» знищує Нінурта (Нінгірсу) — один із синів Енліля, який ототожнюється з Аресом, Астаром та Гором (останній також з Аресом-Астаром та Аполлоном).

Саме Нінурта (який, найімовірніше, триіпостасний: Нінурта-Нінгірсу-Нер- гал, як сини Енліля) має, за «логікою» теогонії, прийняти владу від свого батька, як перед цим Енліль прийняв її від свого батька Ана. Але сталося не так: влада опинилася в руках Мардука, якого ототожнювали з попередніми синами Енкі — Асаллухі та Думузі (останнього на Кам’яній Могилі — з Луммою-чудовиськом, а Лумма — з архаїчною Свинею). Енкі веде свій родовід від прародительки Намма (можливо, Нумма, що споріднює її з Лумма-Думузі), яка ототожнюється з чудо­виськом Тіамат і яку, найімовірніше, знищує саме Нінурта, а не Мардук (це вже потім йому приписують подвиги Нінурти як головному богу Вавилона). Нінурта відомий ще з часів Кам’яної Могили багатьма своїми подвигами (зокрема, й пе­ремогами над «семиголовою гідрою» та «шестиголовим козерогом» Інанни), а його земною іпостассю був, очевидно, Гільгамеш, який теж ворогує з Інанною і ототожнюється з Аресом-Марсом. Саме це «марсіанське» божество (Нінурта, Гор, Астар) буде постійним супротивником Думузі-Плутона та Енкі-Нептуна, а також пов’язаної з ними своєю темною іпостассю Інанни.

Приписування новим (і часто протилежним) божествам героїчних рис їх благих попередників, почавшись при захопленні семітськими аккадцями шуме­рів, продовжувалось і в інших семіто-хамітських релігійних системах. Наприклад, богом планети Юпітер був у шумерів (як і на Кам’яній Могилі) Адад, у якого Енкі був «візерем», тобто підпорядкованим персонажем. Але у вавилоно-ассирійський період богом Юпітера — найбільшої планети Сонячної системи — стає вже Мардук (син Енкі, тоді як Адад — брат Енліля і син Ана). Те саме «переодягання» відбува­ється і далі, оскільки Мардук-Думузі-Асаллухі (тобто божество пекла) зливається з образом Енліля і Адада та під іменем Бел (Юпітер) стає головним богом багатьох пантеонів.

Але у західних семітів зберігається згадка про те, що Бел є сином Да- гона (Дагана — «риби Ана», тобто Енкі), а не Ілу (Урана-Сатурна, а то й самого Сонця). Найімовірніше, щось подібне сталося колись і з Енкі, який сам називав себе сином Ана, але ним не вважався (можливо, як потім і його син під виглядом Балу-Баала, Енкі був байстрюком, тобто незаконнонародженим). Нагадаємо, що і в давньогрецькій міфології Діоніс (тобто Думузі-Мардук) теж вважався незакон- нонародженим.

Оце постійне «переодягання» богів у семітських пантеонах, які були за­позичені в чужих для них культурах, є однією з головних складностей у розумінні сакральних персонажів. Наприклад, той самий Балу міг сприйматися і як Адад — брат (або син) верховного бога Ілау західних семітів, і як син Дагона. Найімовір­ніше, головні свої подвиги Балу здійснює саме в образі Адада-Юпітера, а потім їх приписують Белу-Мардуку (Думузі-Асаллухі — сину Енкі) або й самому Енкі під ім’ям Ямму, Єво, Яхве.

Попри природну та ідеологічну причини, могла бути і космічна, сакраль­на, яка зумовила таку кількість протилежних образів під одними іменами. При цьому образи богів належали, очевидно, до різних рівнів Всесвіту: наші попередни­ки знали Єдиного Бога-Творця, можливо, божеств галактик та зодіакальних су­зір’їв, а також планетарних правителів (які з часом могли змішуватися одне з одним). Якщо ми подивимось на розташування планет Сонячної системи та порівняємо їх з «еволюцією» глав пантеонів в різних релігійних системах, то знайдемо таку цікаву закономірність: передача влади від одного головного бога до іншого іде по колу зодіакальних сузір’їв і планет або від Сонця до Марса (на­приклад, один з варіантів давньоєгипетської теогонії: Сонце-Ра —» Місяць-Тот—» Меркурій-Шу —» Венера-Ісіда —>Земля-Геб-Осіріс —» Марс-Гор), або від Плуто­на-Нептуна до Юпітера. Наприклад, у хуритській міфології, яку разом з шумер­ською прийняла семітська релігійна система: Еа-Нептун інколи навіть призначає

і знімає небесних правителів (але сам ніде і ніколи, крім легендарних атлантів, не буває главою пантеону); потім влада поступово переходить від бога Алалу (склад­ний образ, який може бути пов’язаний з Протосонцем — Апсу, Гефестом-Вул­каном або навіть з Плутоном) до Ану-Урана; від Ану — до Кумарбі-Сатурна; від Кумарбі — до Тешуба-Юпітера. На цьому ряд переривається, і так у всіх розгля­нутих нами пантеонах.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Можливі причини «битви богів»: