Модель світобудови
Загальнобуддійська релігійно-міфологічна система багато в чому перегукується з брахманістсько-ведичною і класичною індуїстською, а також, мабуть, відчула вплив неарійських релігій Індії, зокрема Індської (Хараппської) цивілізації.
В буддизмі безліч світів групується у величезні світові системи — сахалоки, яких більше, ніж піщинок. Кожен окремий світ являє собою плаский диск землі, він лежить на воді, вода покоїться у повітрі, а повітря — у просторі (акаша). В центрі світу стоїть величезна гора Меру (Сумеру), навколо якої обертаються Сонце, Місяць і зірки. Меру обступають концентрично сім гірських хребтів, які відокремлені один від одного кільцеподібними озерами. За ними містяться чотири континенти: на сході — Пурвавідеха, на півдні — Джамбудвіпа, на заході — Апарагодана, на півночі — Уттаракуру. Кожний з материків оперезаний 500 островами, які омиваються величезним Світовим океаном. Світовий океан оточений скеляс-тою стіною Чакравала [139, I, 191].
У людей, які живуть на чотирьох континентах, життя неоднакове: у південній Джамбудвіпі — найкоротше; у північній Уттаракуру, де немає приватної власності, зерно дозріває саме по собі і люди не працюють, — найщасливіша. Проте найудачливішим вважається народження в південній Джамбудвіпі (яка зіставляється з Індією), де люди вирізняються мужністю, гострим розумом, благочестям і де з’являються будди і чакраватіни (санскр. «той, який повертає колесо») — ідеальні царі, що встановлюють в усьому світі царство справедливості [139, I, 191].
На континентах живуть і тварини, а глибоко під поверхнею землі мешкають прети (давньоінд. «той, що пішов») — духи померлих, які не можуть задовольнити своїх бажань, оскільки в минулому житті вони були жадібними, скупими, жорстокими і ненажерливими (наприклад, не зважаючи на достаток їжі в преталоці — одній з шести сфер сансари, де живуть прети — вони не можуть ніколи насититися, оскільки мають величезні животи і невеликі, як вушко голки, роти).
Ще глибше під землею знаходяться різні ступені пекла-нараки. Асури мешкають головним чином в печерах гори Меру. Частково на Меру, але переважно над нею живуть боги, які в буддизмі поділені на ієрархічні групи, які становлять девалоку (санскр. «світ богів»). У девалоці надзвичайно довга тривалість життя, переважають насолода або глибоке духовне споглядання, проте мешканці девалоки, як і всі інші живі істоти, підпорядковані законам карми (тобто народжуються і вмирають). Девалока складається з 26 окремих небесних девалок, розташованих в ієрархічному порядку, де найвищою є брахмалока, яка створює, у свою чергу, дві сфери в сансарі [139, I, 186, 360]:1) «сферу, яка має форму», до якої належать шістнадцять окремих небес, — дев’ять нижчих брахмалок і п’ять вищих, серед яких, згідно з традицією хіна- яни, найбільш високою є аканіштха, де мешкає Аді-будда (санскр. «первинний будда») — персоніфікація суті всіх будд і бодхісатв (санскр. «істота, яка прагне просвітління»);
2) «сферу, що не має форми», розташовану над «сферою, що має форму» і складається з чотирьох небес (за традицією ваджраяни, Аді-буддамешкає саме тут). Боги, які населяють брахмалоку, називаються брахмами або «богами, що мають тіла Брахми» (Туду, Нарада, Сахампаті та ін.). При цьому буддійська релігія не визнає Брахми як творця світу, оскільки і він підкоряється законам карми.
На найнижчому рівні буддійської світобудови знаходяться локапали — «чотири великих царі» (Чатурмахараджа) — Дхрітараштра, Вірудхака, Вірупакша і Вайшравана, які правлять відповідно гандхарвами, кумбхандами, нагами і якша- ми. Кумбханди — це розряд потворних духів (іноді карликів), повелителем яких виступає страж південної сторони світу Вірудхака, але один раз названий Руд- ра. Кумбханди згадуються серед пособників Мари, коли останній прагнув перешкодити Будді досягти просвітління. Мара (санскр. «той, що вбиває», «знищує») — це буддійське божество, яке персоніфікує зло і все те, що призводить до смерті живі істоти.
Головною його функцією вважається створення перешкод бодхісатвам, які прагнуть просвітління. Марі підпорядкована величезна кількість злих божеств, яких налічується десять розрядів і які уособлюють негативні емоції людини: бажання, ненависть, сумнів та ін. Мара має дочок, які втілюють сексуальні пристрасті. У філософському буддизмі він розглядається як віддзеркалення людської психіки, а улюбленою темою багатьох буддійських легенд є спокуса Шакьямуні Марою. Образ Мари має загальноіндоєвропейські витоки [139, II, 28, 109-110].У деяких інших текстах кумбханди (разом з ракшасами) підвладні не Віруд- хаці, а Кубері. Наги в буддійській релігії — це, як і в усьому індуїзмі, змієподібні напівбожества, які тут поділяються на два класи — що живуть у воді (річки і моря) і на суші. Наги можуть перетворюватися на людину, вступаючи потім у любовні відносини як з жінками, так і з чоловіками, а нащадки цих зв’язків надзвичайно ніжні, оскільки мають «водяну суть». Наги часто бувають гнівливими, їх дихання отруйне, а їхній погляд може спричинити смерть. До буддизму наги ставляться прихильно і часто виступають його гарячими послідовниками. Сам Шакьямуні, ще до того як стати буддою, кілька разів перероджувався в образі нага. Поза Індією наги зіставлялися з місцевими змієподібними божествами (як, наприклад, з лу в Тибеті). Якші в буддійській релігії є групою напівбожеств на чолі з локапалою Вайшравана і найнебезпечнішими серед них є якші жіночої статі (якшини), які їдять людське м’ясо і п’ють кров дітей [139, II, 195-196, 682].
Над «чотирма великими царями» — локапалами буддизму, на самій вершині Меру, розташоване «небо 33 богів» (траястринса), очолюване богом Шакра (Індра). Ще вище в повітряних палацах (вімана) знаходяться небеса — яма, тушіта, нірма- нараті і паранірміта-васавартін. За буддійськими уявленнями, після смерті істоти повинні з’явитися перед Ямою, який вирішує, чи заслуговують вони раю (при цьому в багатьох текстах йдеться про кількох — два, чотири Ями [139, II, 683]. Тушита (санскр. «задоволений», «радісний», «втішений») — це четверта з шести нижчих девалок, де життя богів триває 4000 років, причому один день дорівнює 400 земним рокам. У тушиті бодхісатви проводять своє передостаннє життя, перш ніж спуститися на землю і стати буддами. Шакьямуні, спускаючись з тушіти в світ людей, поклав свою корону на голову будди майбутнього світового порядку — Майтреї, який проповідує там дхарму богам і чекає часу, коли зможе спуститися на землю [139, II, 534].