Мітраїстські корені тибетського бона
Становить великий інтерес і концепція перського походження тибетської релігії бон, обґрунтованої російським ученим Б. Кузнецовим [55]. Відповідно до цієї концепції головні боги засновника бона Шенраба — це Ахурамазда, Мітра й Астарта (Анахіта), поряд з якими існує безліч інших дрібніших божеств.
Тому Б. Кузнецов називає релігію бон традиційним маздаїзмом. Один з основних постулатів цієї релігії полягав у тому, що всі народи на Землі вірять в одних і тих самих богів, хоча і називають їх по-різному. Звідси випливає висновок про універсальність традиційного маздаїзму і претензії його на те, щоб бути всесвітньою релігією, зробивши величезний вплив на різні народи Євразії. Такого висновку Б. Кузнецов дійшов на підставі кількох факторів [55, 7-8]:• визнання мітраїзму і бона генетично похідними від маздаїзму й активного прозелітизму останнього як першої світової релігії;
• ключовим моментом у долі маздаїзму є релігійна реформа Ксеркса (після 479 р. до н. е.), коли на зміну віротерпимості традиційного маздаїзму прийшов монотеїстичний маздаїзм із диктатом мідійських магів. Саме тоді було заборонено поклонятися девам, їхні вівтарі були зруйновані, а вцілілі жерці тікали з країни (частина їх переселилася у східну частину Декана);
• у результаті цих подій відбулася зустріч традиційного маздаїзму з релігійними системами Індії (зокрема, з буддизмом), після чого трансформований маздаїзм у вигляді бона почав довгу історію серед народів Афганістану, Кашміру, Середньої Азії, Паміру, Східного Туркестану і Західного Тибету, де став державною релігією.
Шлях релігії бон на Тибет проходив, як видно, через Середню Азію і Памір. Бон і буддизм зіткнулися в Тибеті, починаючи з IV ст. н. е., коли перші буддійські монастирі з’явилися там з оазисів Східного Туркестану. Тибетський цар VII ст. Сронузангампо завоював бонське царство Шаншун і приєднав його до Тибету, усіляко сприяючи при цьому поширенню буддизму.
За Тисрондецана (755-780), коли буддизм постав у Тибеті державною релігією, між бонськими жерцями та буддійськими проповідниками вибухнула справжня війна. Почалося усе з того, що Тисрондецан наказав убити царя Шаншуна — офіційного утримувача бонської традиції. Бон на сто років відступив і знову встав за царя-антибуддиста Ландарма (IX ст.). З Х ст. буддизм у Тибеті почав відроджуватися, і бон, втрачаючи свої позиції, розколовся на три основні напрями [55, 9-10]:• та частина бона, що стала на відкрито ворожі буддизмові позиції, змушена була піти в підпілля. Вона містила в собі чотири вчення з «12 знань бона»; цей бон отримав назву «бон причини» (іноді його ще називають «чорним боном»);
• інша частина бона зовні невороже ставилась до буддизму й існує дотепер у повсякденному житті тибетців як традиційне вірування предків;
• існує, нарешті, «учений бон», жерці якого переінакшили бонські тексти в буддійському стилі. Цей бон іноді називають «білим боном», або «боном плоду»; він охоплює «чотири вчення», викладені в дусі буддійської Махая- ни і Тантри; п’яте вчення бона плоду називається дзогчен.
Відповідно до концепції Б. Кузнецова, який першим довів іранські джерела релігії бон, буддизм зустрів у Тибеті VII ст. н. е. не первісний шаманізм, а струнку систему релігійного світогляду та розвинений пантеон богів. Це давнє тибетське язичество під назвою бон Б. Кузнецов пов’язує зі спорідненим з ним маздаїзмом до реформування останнього Зороастром. Засновником релігії бон є Шенраб, а головними богами — небесний бог Мудрий Булекхри (Ахурамазда, Мудрий Асура), бог-жрець Біле Світло (Мітра) і Мати Вічної Сфери (Анахіта). У «Біографії Шенра- ба», яка збереглася, багато разів повторюється одна й та ж формула: «Бон — це
бог (ЕНа), породжений з центру юндрун (бонської свастики), бон — це жрець, породжений з центру юндрун», тобто бон поєднує в собі божество і жерця, символом яких є свастика. Відомо, що свастика була символом Сонця й Світла в усіх індоєвропейських народів. У давній іранській традиції її промені спрямовані, як правило, проти годинникової стрілки (така свастика називається лівою). Юндрун- бон дуже нагадує індійські форми буддизму Сутр і Тантр, однак якщо буддизм у Тибеті звернений до Давньої Індії й Будди Шакьямуні як історичного джерела, то юндрун-бон сягає давнього царства Тазиг у Центральній Азії і «будди Шенраба», що жив, відповідно до традиції бон, за тисячі років до появи Шакьямуні, котрий з’явився у Північній Індії, як відомо, близько 2,5 тис. років тому. Експедиція Ре- рихів знайшла в Тибеті (у районі Хор) величезне книгосховище бонського монастиря Шаругон, де містилося бонське Священне писання (Ганжур) у 140 томах і бонський Священний переказ у 160 томах. Перші сторінки рукописів були писані золотом на щільному чорному папері. За свідченням Рериха, бонці не визнавали друкованих текстів [55, 12-18].
Розглянемо мітраїстські корені тибетської релігії бон докладніше.