<<
>>

Місячна династія

Прародителем Місячної династії вважається бог Місяця — Сома або Чандра. Пер­шим царем цієї династії був Пуруравас, син Іли і Будхи (планета Меркурій) і внук Соми. Пурураваса покохала апсара Урваші — небесна німфа, яка, за одними версія­ми, була дочкою Брахми, а за другими — народилася із стегна Нараяни (злився зго­дом з образом Вішну).

Своєю красою Урваші спокусила багатьох богів і святих муд­реців. Мітра і Варуна, побачивши Урваші, вивергнули сім’я, з якого народилися ріші Агастья і Васшітха. Мітра прокляв спокусницю. Проклята, Урваші повинна була жити на землі, де і стала дружиною смертного Пурураваса, народивши йому шість (або вісім) синів — царів Місячної династії. Урваші намагалася спокусити і Арджуну, коли той був на небі як гість Індри. Проте Арджуна відкинув її домагання, погодившись на те, що, будучи дружиною Пурураваса, вона стала прародитель- кою його роду. Тоді Урваші прирекла Арджуну на безпліддя, але Індра обмежив термін прокляття одним роком [139, II, 550].

Урваші, покохавши Пурураваса, погодилася жити з ним на землі за умови, що вона ніколи не побачить його без одягу. Проте гандхарви, стурбовані тим, що Урваші дуже довго залишається серед людей, освітили блискавкою вночі голого Пуруруваса, і тієї ж миті Урваші зникла. Через рік Урваші порадила безутішному Пуруравасу попросити у гандхарвів дар — зробити його гандхарвом. Для цього, на вимогу гандхарвів, Пуруравас повинен був принести жертву на священному вогні. Пуруравасу при цьому довелося здобувати вогонь тертям двох дощечок, виструга­них зі священної смоковниці (дерево ашваттха). Принісши на цьому вогні жерт­ву, Пуруравас здобув природу гандхарви і з’єднався з Урваші. Добування Пурура- васом священного вогню стало прообразом добування вогню під час ведійського жертвопринесення, при цьому він став першим смертним, який заснував три види священного вогню: для домашніх обрядів, для жертвопринесень і для узливань [139, II, 350-351].

Молодші сини Пурураваса від Урваші стали засновниками царських домів у Каньякубджі (сучасний Канаудж), Каші (сучасний Варанасі) і деяких інших містах і областях Індії, проте найбільшу роль в династійних списках відіграло потомство старшого сина Аюса. Сином Аюса був Нахуша, який колись прославився аскетич­ними подвигами, і за це, коли Індра після перемоги над Врітрою спокутував гріх вбивства брахмана, Нахуша зайняв на небі його місце царя богів. Проте у своїй зарозумілості Нахуша не тільки забажав дружину Індри Шачі, а й примушував свя­тих ріші нести по повітрю його паланкін. При цьому одного разу він ударив ногою брахмана Агастью, і з прокляттям Агастьї (або Бхрігу) був скинутий на землю і на десять тисяч років перетворений на змія [139, II, 203].

Сином Нахуші був Яяті, який від своєї дружини Деваяні і її служниці Шар- міштхі мав п’ятеро синів, зокрема Яду — родоначальника племені ядавів, в якому народився Крішна, і Пуру — предок епічних героїв пандавів і кауравів. Коли Дева­яні дізналася, що батьком дітей Шарміштхі був її чоловік Яяті, вона поскаржилася на його невірність своєму батьку — могутньому брахманові Шукрі. Через проклят­тя Шукри Яяті відразу став старим і немічним, але Шукра обмежив дію прокляття тим, що Яяті може передати свою старість іншому, якщо той на це погодиться. Четверо старших синів від пропозицій Яяті відмовилися, і лише молодший, Пуру, погодився на цю жертву. Тисячу років насолоджувався Яяті його юністю, а потім повернув Пуру його дар і разом з ним передав йому своє царство [139, II,

П’ять синів Яяті — Яду, Турвасу, Друхью, Ану і Пуру — визнаються родоначаль­никами багатьох племен і царських прізвищ, що згадуються як в релігійно-міфо­логічних, так і в історичних джерелах Стародавньої Індії. Так, нащадками Друхью називалися царі Гандхари на півночі Індії; нащадками Ану — кекайї, мадри, яудхеї, саувіри, ушінари (на північному заході Індії, в Пенджабі і Раджастхані), а також анги, ванги, калінги і пундри (в Бенгалії і на північному сході Декана); нащадками

Яду — племена хайхаїв, бходжів, видарбхів, чеді (в Берарі і Декані), а також яда- ви — рід, в якому народився Крішна і столиця якого Дварака (в Гуджераті) загинула разом з ними незадовго до його смерті [139, II, Вважалося та­кож, що жителі Курукшетрі після смерті потрапляють не в «житло Ями», а прямо на небо.

Саме в цій долині (її ще називають «небесами на землі») і відбулася велика бит­ва нащадків Бхарати — пандавів і кауравів, що тривала 18 днів [139, II, 30]. Від вій­ська кауравів залишилося в живих лише троє людей, але вночі після битви ці троє на чолі з Аштваттхаманом пробралися в табір пандавів і винищили всіх сплячих там воїнів. Врятувалися лише п’ятеро братів-пандавів і Крішна [139, II, 280]. Піс­ля битви на Курукшетрі дружина пандавів Драупаді стає царицею в Хастінапурі, а потім, коли старший з пандавів Юдхшитхіра відмовляється від царства, супровод­жує пандавів в їх останній мандрівці в Гімалаях і помирає, не витримавши тяж­кого шляху. Драупаді в Махабхараті іменується також Крішна («темна») і Панчамі («та, що має п’ять чоловіків») [139, I, 395].

Багато сучасних дослідників переконані в реальній історичній основі подій, описаних в Махабхараті, а перекази про Сонячну і Місячну династії відносять до архаїчних солярних і лунарних міфів.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Місячна династія: