Місячна династія
Прародителем Місячної династії вважається бог Місяця — Сома або Чандра. Першим царем цієї династії був Пуруравас, син Іли і Будхи (планета Меркурій) і внук Соми. Пурураваса покохала апсара Урваші — небесна німфа, яка, за одними версіями, була дочкою Брахми, а за другими — народилася із стегна Нараяни (злився згодом з образом Вішну).
Своєю красою Урваші спокусила багатьох богів і святих мудреців. Мітра і Варуна, побачивши Урваші, вивергнули сім’я, з якого народилися ріші Агастья і Васшітха. Мітра прокляв спокусницю. Проклята, Урваші повинна була жити на землі, де і стала дружиною смертного Пурураваса, народивши йому шість (або вісім) синів — царів Місячної династії. Урваші намагалася спокусити і Арджуну, коли той був на небі як гість Індри. Проте Арджуна відкинув її домагання, погодившись на те, що, будучи дружиною Пурураваса, вона стала прародитель- кою його роду. Тоді Урваші прирекла Арджуну на безпліддя, але Індра обмежив термін прокляття одним роком [139, II, 550].Урваші, покохавши Пурураваса, погодилася жити з ним на землі за умови, що вона ніколи не побачить його без одягу. Проте гандхарви, стурбовані тим, що Урваші дуже довго залишається серед людей, освітили блискавкою вночі голого Пуруруваса, і тієї ж миті Урваші зникла. Через рік Урваші порадила безутішному Пуруравасу попросити у гандхарвів дар — зробити його гандхарвом. Для цього, на вимогу гандхарвів, Пуруравас повинен був принести жертву на священному вогні. Пуруравасу при цьому довелося здобувати вогонь тертям двох дощечок, виструганих зі священної смоковниці (дерево ашваттха). Принісши на цьому вогні жертву, Пуруравас здобув природу гандхарви і з’єднався з Урваші. Добування Пурура- васом священного вогню стало прообразом добування вогню під час ведійського жертвопринесення, при цьому він став першим смертним, який заснував три види священного вогню: для домашніх обрядів, для жертвопринесень і для узливань [139, II, 350-351].
Молодші сини Пурураваса від Урваші стали засновниками царських домів у Каньякубджі (сучасний Канаудж), Каші (сучасний Варанасі) і деяких інших містах і областях Індії, проте найбільшу роль в династійних списках відіграло потомство старшого сина Аюса. Сином Аюса був Нахуша, який колись прославився аскетичними подвигами, і за це, коли Індра після перемоги над Врітрою спокутував гріх вбивства брахмана, Нахуша зайняв на небі його місце царя богів. Проте у своїй зарозумілості Нахуша не тільки забажав дружину Індри Шачі, а й примушував святих ріші нести по повітрю його паланкін. При цьому одного разу він ударив ногою брахмана Агастью, і з прокляттям Агастьї (або Бхрігу) був скинутий на землю і на десять тисяч років перетворений на змія [139, II, 203].
Сином Нахуші був Яяті, який від своєї дружини Деваяні і її служниці Шар- міштхі мав п’ятеро синів, зокрема Яду — родоначальника племені ядавів, в якому народився Крішна, і Пуру — предок епічних героїв пандавів і кауравів. Коли Деваяні дізналася, що батьком дітей Шарміштхі був її чоловік Яяті, вона поскаржилася на його невірність своєму батьку — могутньому брахманові Шукрі. Через прокляття Шукри Яяті відразу став старим і немічним, але Шукра обмежив дію прокляття тим, що Яяті може передати свою старість іншому, якщо той на це погодиться. Четверо старших синів від пропозицій Яяті відмовилися, і лише молодший, Пуру, погодився на цю жертву. Тисячу років насолоджувався Яяті його юністю, а потім повернув Пуру його дар і разом з ним передав йому своє царство [139, II,
П’ять синів Яяті — Яду, Турвасу, Друхью, Ану і Пуру — визнаються родоначальниками багатьох племен і царських прізвищ, що згадуються як в релігійно-міфологічних, так і в історичних джерелах Стародавньої Індії. Так, нащадками Друхью називалися царі Гандхари на півночі Індії; нащадками Ану — кекайї, мадри, яудхеї, саувіри, ушінари (на північному заході Індії, в Пенджабі і Раджастхані), а також анги, ванги, калінги і пундри (в Бенгалії і на північному сході Декана); нащадками
Яду — племена хайхаїв, бходжів, видарбхів, чеді (в Берарі і Декані), а також яда- ви — рід, в якому народився Крішна і столиця якого Дварака (в Гуджераті) загинула разом з ними незадовго до його смерті [139, II, Вважалося також, що жителі Курукшетрі після смерті потрапляють не в «житло Ями», а прямо на небо.
Саме в цій долині (її ще називають «небесами на землі») і відбулася велика битва нащадків Бхарати — пандавів і кауравів, що тривала 18 днів [139, II, 30]. Від війська кауравів залишилося в живих лише троє людей, але вночі після битви ці троє на чолі з Аштваттхаманом пробралися в табір пандавів і винищили всіх сплячих там воїнів. Врятувалися лише п’ятеро братів-пандавів і Крішна [139, II, 280]. Після битви на Курукшетрі дружина пандавів Драупаді стає царицею в Хастінапурі, а потім, коли старший з пандавів Юдхшитхіра відмовляється від царства, супроводжує пандавів в їх останній мандрівці в Гімалаях і помирає, не витримавши тяжкого шляху. Драупаді в Махабхараті іменується також Крішна («темна») і Панчамі («та, що має п’ять чоловіків») [139, I, 395].Багато сучасних дослідників переконані в реальній історичній основі подій, описаних в Махабхараті, а перекази про Сонячну і Місячну династії відносять до архаїчних солярних і лунарних міфів.