Містерії Самофракії
Імовірно, однією з найдавніших містерій є самофракійська, присвячена Кібе- лі — богині фригійського походження (фригійці, будучи одним з давніх індоєвропейських народів, населяли Малу Азію, де в її північно-західній частині в Х-УІІІ ст.
до н. е. створили власне царство — Фригію зі столицею Гордіон) [18, 1296]. Кібела мала також імена «Ідейська мати», «Велика мати богів» і ототожнювалася з давньогрецькою богинею Реєю (дружиною Кроноса), а пізніше — і з давньоримською богинею посівів і жнив Опс [90, І, 647]. Кібела вимагає від своїх служителів цілковитого підкорення їй аж до самооскоплення. Вона — володарка гір, лісів і звірів, регулює їхню невичерпну родючість. Міфи про Кібелу пов’язані з історією юного Аттіса — також бога фригійського походження. Походження Ат- тіса загадкове: за однією з версій, він — син якогось фригійця, безплідний з юних років, який проводить на честь матері богів у Лідії священні свята-оргії (але його вбиває кабан, посланий Зевсом). За іншим переказом, Аттіс — син двостатевого божества Агдитіс (іноді так іменують саму Велику Матір) і дочки річкового божества. Він — надзвичайно гарний й у нього закохується сама Агдитіс, заважаючи одруженню Аттіса з царською дочкою. Аттіс божеволіє, оскопляє себе і помирає, а з його крові виростають весняні квіти та дерева. Отже, в культі Аттіса об’єднані оргіазм родючості та його аскетичне самообмеження, характерні для Великої Матері богів Кібели, яка дарує плодоносні сили землі й упорядковує стихійність природних сил [90, І, 123-124].Кібела завжди з’являється в оточенні шалених корибантів і куретів, культ яких також має малоазійське походження. Курети і корибанти — демонічні істоти, які в давньогрецькій міфології належали до оточення Великої матері богів Реї-Кібели і немовляти Зевса на Криті (вони заглушали його плач ударами списів об щити, тимпанами, екстатичними криками й танцями).
Походження цих істот не цілком зрозуміле. За однією версією, вони — діти землі Геї, за іншою — Афіни та Геліоса. Згідно з ще однією версією курети — вихідці з Евбея (острів в Егейському морі), що виховали у Фригії немовля Діоніса. Вони спонукали людей до корисних занять: приручення тварин, бджільництва, зведення будинків. Курети наділені як культурними функціями (як діти Афіни), так і функціями божеств родючості, маючи хтонічне походження (як діти землі). Їх часто ототожнювали [90, І, 348, 602; ІІ, 499]:• з кабірами — демонічними істотами малоазійського походження, культ яких процвітав на Самофракії, Імбросі, Лемносі й у грецьких Фівах. Вони — діти Гефеста та німфи Кабіро, хтонічні (чоловічі та жіночі) божества, відомі своєю надзвичайною мудрістю (їх кількість коливається від трьох до семи). Культ кабірів або, як їх називали, «великих богів» у період пізньої античності зближався з орфічними таїнствами й мав характер містерій, що вимагали особливої посвяти;
• з дактилями — також демонічними істотами — супутниками Реї-Кібели, які жили на горі Іда у Фригії (або на горі Іда на Криті). Їм приписувалося відкриття обробки заліза й заснування Олімпійських ігор в Еліді;
• з тельхінами — ще одними демонічними істотами, локалізація яких пов’язана з островом Родос. Вони занапащають тварин і рослини, поливаючи їх водою зі Стікса — ріки царства мертвих. Вони також чудові ковалі, саме вони виготовили серп для оскоплення Урана. Тельхінів було дев’ять, і деякі з них, що супроводжували Рею-Кібелу й немовля Зевса на Крит, одержали ім’я куретів, хтонічних мудрих божеств.
Жерці островів Лемнос, Імброс і Самофракія, що завідували культом Кібе- ли, зустрічали кораблі й супроводжували до храму всіх, хто бажав долучитися до таїнств Великої Матері богів та її фракійсько-пелазгійських супутників-кабірів. Ці жерці приймали сповіді грішників, очищали їх від гріхів, після чого вводили в таємниці культу. Втаємничений одержував залізну каблучку, яку мав носити протягом усього життя. За тутешніми уявленнями, кабіри, які рятували людей від бур та інших лих, були водночас громовими божествами* й карали за гріхи та провини (клятва кабірами вважалася найстрашнішою) [178, VI, ч. 1, 136].