Мінойці та їхні перекази
Розташування Криту було досить сприятливе як для панування мінойців на морях (таласократії), так і для створення й розквіту їхньої блискучої цивілізації [81, 7]. На цьому перехресті шляхів між трьома материками відбулися зустріч і об’єднання різних етнічних елементів і культурних впливів, що йдуть з Азії, Африки та Європи, створивши таким чином нові умови для виникнення високої і багато в чому унікальної цивілізації.
Про змішання на Криті різних етнічних елементів свідчать знайдені під час розкопок черепи різних антропологічних типів. Як повідомляє грецький археолог С. Логіаду-Платонос, загалом мінойців зараховують до так званої середземноморської раси, для якої характерними є порівняно не-високий зріст, чорне курчаве волосся та карі очі. Мова їхня не відома, оскільки пам’ятки писемності мінойців дотепер не дешифровані, однак є припущення, як уже зазначалося, що вона належала до особливої групи середземноморських мов. Пізніше, після 1450 р. до н. е., коли на Криті утвердилися ахейці, офіційною мовою став поширений, хоча й досить архаїчний варіант грецької мови. Цією мовою складені тексти лінійного письма Б, що вдалося дешифрувати. Водночас етео- критяни (тобто «справжні критяни») продовжували говорити давньою мінойською мовою, про що свідчать знайдені на сході острова етеокритичні написи, що належать до УІ-У ст. до н. е. (тобто ще через тисячу років після появи на Криті ахейців, а потім і дорійців) [81, 11]. Типимінойцівпредставлені на рис. 37 [81, 11].
Рис. 37. Типи мінойців
Уже давньогрецькому поетові Гомеру було відомо, що населення Криту становили численні племена, п’ять з яких він назвав — це етеокритяни, пелазги, кидони, ахейці та дорійці (кожне з племен говорило своєю мовою, і жили вони у ста містах). Археологічні дослідження підтвердили дані Гомера, відкривши безліч центрів мінойської цивілізації та зокрема чотири «палацові», тобто сконцентровані навколо великого палацу.
Крім широковідомих Кноса і Феста, з таких «палацових» центрів у цей час відкриті також Мамія і Закрос.Давні міфи
Збереглися давні міфи й перекази, пов’язані з Критом і його «палацовим» центром Кносом [23, 17]. Як повідомляє грецький дослідник А. Васілакіс, на Криті розгортається сюжет і відбувається дія багатьох давньогрецьких міфів, центральним героєм яких є Мінос, син Зевса і фінікіянки Європи. Мінос, а також його брати Радаманф і Сарпедон народилися на Криті. Європа, після того як Зевс її залишив, вийшла заміж за царя Криту Астерія, який усиновив її дітей. Трон Астерія успадкував Мінос, який оженився на Пасифаї, дочці Геліоса-Сонця і німфи Крити. Від цього шлюбу народилися чотири сини й чотири дочки — Катрей, Ксенодика, Аріадна, Андрогей, Главк, Девкаліон, Федра й Акалла. У Кноському палаці відбулися драматичні події. Мінос спорудив на честь Посейдона (Нептуна) жертовник і, коли готувався зробити жертвопринесення, попросив бога послати йому для цього бика з моря. Але краса білого бика, що з’явився з хвиль, вразила Міноса, й він порушив обіцянку, принісши в жертву іншого бика. За це Посейдон навіяв Пасифаї пристрасть до білого бика, яка розповіла про свої почуття Дедалові, знаменитому майстрові з Афін. Дедал спорудив для Пасифаї дерев’яну корову, покрив її справжньою шкурою, й у такий спосіб цариця, що сховалася в дерев’яній корові, поєдналася з білим биком Посейдона. Від цього союзу народився Мінотавр — людина з бичачою головою, що також мав ім’я Астерій [23, 15].
Мінотавра закрили в заплутаній споруді, яку побудував Дедал, — у лабіринті. Одного з синів Міноса Андрогея вбили в Афінах після того, як він здобув перемогу в змаганнях, і це вбивство стало причиною данини, яку Мінос наклав на афінян, — посилати на з’їдання Мінотаврові юнаків і дівчат. Тут у сказанні з’являється афінський герой Тесей, що був, за одним із переказів, сином Посейдона. Тесей вирушає серед інших юнаків на Крит, де одна з дочок Міно- са — Аріадна — закохалася в нього і разом з Дедалом допомогла йому ввійти в лабіринт й убити Мінотавра.
Тесей утік з Криту разом з Аріадною, проте, відповідно до божественної волі, змушений був залишити її на Наксосі для Діоніса (від цього шлюбу Аріадни з Діонісом народилися Стафіл, Фоанті й Енопіон). Дедал і його син Ікар втекли з Криту за допомогою виготовлених Дедалом крил, але Ікар упав у море й потонув. Дедал опинився в Сицилії, куди за ним пішов Мінос. Однак завдяки допомозі сицилійської царівни та її батька Кокала Дедалу вдалося врятуватись і хитрістю вбити Міноса. Після смерті Мінос був обожнений і вважався разом зі своїм братом Радаманфом, а також Еаком (дідом Ахілла) суддею душ померлих в Аїді [23, 19].Іншим прославленим царем Криту був Ідоменей, син Девкаліона (праотця «післяпотопного» людства за давньогрецькою версією) й онук Міноса, що брав участь у Троянській війні і вважався за силою і хоробрістю третім серед грецьких вождів. Ідоменей уособлює собою міць Криту вже мікенської епохи. Як і всі інші міфи, кноські сказання не є історією в загальноприйнятому розумінні, однак містять у собі, на думку дослідників, ядро історичних подій, знання яких допомагає вивченню і розумінню багатьох загадок мінойської цивілізації. Так, Аріадна, кноська царівна, яка помирає на острові Дія (Наксос), є, очевидно, втіленням юної богині родючості, природи, яка щороку вмирає і воскресає. Міфічний лабіринт — це Кноський палац з унікальною заплутаністю його архітектури. В особі Дедала неначе сконцентровані всі технічні досягнення мінойської цивілізації. Розповіді про афінську молодь, яка вирушає на поїдання Мінотаврові, відображають, очевидно, знамениті «бичачі бої» — своєрідні змагання з биками, що мали релігійний характер і в яких брали участь як чоловіки, так і жінки. Європа, що дала ім’я нашому материкові, була матір’ю Міноса й дочкою фінікійського царя, а саме ім’я «Мінос», імовірно, було титулом кноського царя і було аналогічним титулові фараона в Стародавньому Єгипті (можливо також, що існував не один, а кілька критських царів із таким титулом). Найважливішим є те, що в особі Міно- са греки вбачали могутнього правителя, справедливого суддю, володаря більшої частини давньогрецького світу в період найвищого розквіту мінойської цивілізації — першої цивілізації Європи [23, 19].
Предки і нащадки Європи
Європейський континент отримав свою назву від царівни, яка народилася в Азії, але родом була з грецької Аргаліди [40, 220]. Прародителькою Європи була Іо, дочка Інаха, царя Аргоса (давньогрецької держави на півострові Пелопоннес), яка була змушена залишити батьківщину через гнів жінки Зевса Гери. Богиня розгнівалася, довідавшись про любовний зв’язок прекрасної Іо з всемогутнім Зевсом і, бажаючи помститися, перетворила дівчину на корову, а потім наслала на неї ґедзя, що невпинно переслідував Іо, змушуючи її бігти з краю в край. Тільки досягши Єгипту, Іо знову стала жінкою і змогла народити дитину, подаровану їй Зевсом. Син її Епаф став царем на батьківщині й мав дочку Лівію.
Європа була онукою Лівії та дочкою Агенора й Телефасси, що царювали в Азії та мали ще трьох синів — Кіліка (від нього пішла Кілікія — давня область Малої Азії, на території якої в ХІІ-УІ ст. до н. е. існували незалежні царства), Кадма (засновник Фів у грецькій Беотії) та Фініка (пов’язаний із Фінікією — давньою країною Східного Середземномор’я). Родина Агенора жила щасливо, доки в прекрасну дочку фінікійського царя не закохався Зевс і, перетворившись на бика, викрав Європу й відвіз її на Крит, де вона народила йому синів. Потім Зевс, як ми знаємо, видав свою кохану заміж за царя Криту Астерія, а його син від Європи Мі- нос згодом посів престол Астерія. За часів царювання Міноса Крит перетворився на велику середземноморську державу, а його дружиною стала дочка самого бога сонця Геліоса — Пасифая. Європа так і не повернулася на батьківщину, прожила своє життя на Криті, а коли померла, жителі острова почали вшановувати її як богиню.
Брати Європи, відправлені батьком на пошуки сестри, не змогли її знайти й через це не зважилися повертатися на батьківщину за життя батька. Три брати опинилися в різних країнах, де і створили свої царства: Кілік — Кілікію, Фінік — Фінікію, а Кадм — Кадмею (Фіви) [40, 221-223].