Між Хараппою і Месопотамією
Останні десятиліття археологи й історики обговорюють гіпотезу, згідно з якою, десь у регіоні Месопотамії, що прилягає до давнього Шумеру, приблизно п’ять- чотири тисячі років тому повинна була існувати якась невідома нам культура [91].
Розкопки на території сучасного Ірану підтвердили цю гіпотезу. Центр розкопок міститься приблизно посередині між індською Хараппою і Месопотамією (поряд з сучасним селищем Джирофт біля річки Халіль). Виявлені тут сотні досконалих кам’яних посудин, блюд і кубків з майстерним гравіюванням, а також залишки потужних архітектурних деталей дають змогу стверджувати, що в ІІІ-ІІ тис. до н. е. тут існувало розвинене суспільство, що відкриває нову главу в історії Середнього Сходу. Джирофтська цивілізація, на думку дослідників, не поступається знаменитій Хараппській. У ІІІ тис. до н. е. район, що пролягає на північ від Ормуздської протоки, служив воротами між Шумерською і Хараппською державами. Тутешні ремісники спеціалізувалися головним чином на виготовленні посудин з хлориту, які прикрашалися орнаментом і зображеннями рослин, будівель, напівлюдей-напів- тварин (наприклад, напівлюдина-напівскорпіон) і жінок, які стоять на колінах, в оточенні рогатих тварин. Схематичні будівлі на вазах дещо нагадують шумерські і вавилонські зиккурати — багатоповерхові храмові башти [91].Джирофтські посудини нагадують вироби, які раніше знаходили на берегах Перської затоки на Аравійському півострові, а також у Центральній Азії, в Узбекистані і Туркменії, в царських гробницях Ура (територія нинішньої Сирії), що вказує на значне поширення цієї культури величезними просторами Передньої, Середньої і Центральної Азії. Археологи датують названі посудини ІІІ тис. до н. е., і їм ще належить досліджувати близько 300 курганів, розташованих приблизно на 100 га місцевості. А вся цивілізація, умовно іменована Джирофтською, охоплювала не менше 400 кв.
км, що є доволі обширною територією для такої віддаленої доби [91].До цієї цивілізації належав, імовірно, й інший великий ремісничий центр, виявлений недавно в Арисмані — містечку Центрального Ірану, розташований на півдорозі між Тегераном й Ісфаханом. Тут відкрита прадавня культура мідного віку, яка налічує 5 тис. років [34]. В околицях Арисмана містяться цілі батареї плавильних печей, а поблизу — житло давніх металургів і ремісників. Арисман був давнім промисловим центром, звідки мідь і вироби з неї розвозили у віддалені райони, здогадно, із Шумером і Хараппською цивілізацією включно. Арисман, судячи по знахідках, виникає наприкінці V тис. до н. е., а в наступному, ІУ тис. до н. е., тут починається видобуток міді. До цієї доби належать і зразки дуже красивої кераміки. Наприкінці ІУ — на початку ІІІ тис. до н. е. проводиться масова виплавка міді і серійне виготовлення кераміки. Основу процвітання цього суспільства становила, судячи з усього, торгівля міддю і керамікою, що свідчить про досить ранній розподіл праці. Близько 2500-2000 рр. до н. е. ця культура переживає якусь катастрофу, що призводить до її різкого занепаду [34].
На відстані 60 км на північ від Арисмана лежить пагорб Тепе-Сіалк, залишки давнього землеробського поселення, в якому люди почали селитися ще в УІ тис. до н. е. Примітно, що в шарах, що датуються ІІІ тис. до н. е., були знайдені письмові пам’ятки, що нагадують протоеламське письмо — особливе піктографічне пись-
Рис. 8. На Кам'яній Могилі
Рис. 28. Самарканд сьогодні
Рис. 21. Байкал — давній кордон поширення індоєвропейців
Рис.
31. Китай сьогодні
Рис. 62. Експонати Тегеранського музею
Рис. 65. Малоазійський
Босфор
Рис. 66. Скіфська баба
Рис. 68. У гостинних арабів
Рис. 70. Руїни давнього зороастрійського храму (Іран)
Рис. 78. Види Ісфахана (Іран)
Рис. 89. Шенраб — засновник релігії бон
Рис. 91. З настоятелем бонського монастиря в Непалі
Рис. 90. Ліва свастика — основний символ бон
Рис. 92. Лхаса — столиця Тибету
Рис. 93. Потала — резиденція далай-лам
Рис. 94. Монастирська бібліотека
Рис. 95. У хетському святилищі
Рис. 96. Державний символ давніх хетів — двоголовий орел
Рис. 97.
Біля стін столиці Давньохетського царства
їй
Рис.
98. На місці трону Дарія І в Сузах
Рис. 99. Еламське
письмо
Рис. 100. Біля давнього еламського храму,
ІІ тис. до н. е. (Південний Іран)
Рис. 101. Біля могили засновника давньоперської династії Кира Великого
Рис. 102. Біля царського палацу у Персеполі
Рис. 103. Вид на Персеполь
мо, пізніше витіснене в Еламі аккадським клинописом. Можливо, що Елам у III тис. до н. е. був експортером міді і срібла до Месопотамії і долини Інду, оскільки там не було власних запасів цих важливих металів давнини. Еламська цивілізація, що виникла на півдні Ірану наприкінці IV тис. до н. е. і пов’язана своїм походженням з дравідськими народами, була, вочевидь, сполучною ланкою між великими давніми цивілізаціями — Хараппською, Шумерською і Єгипетською [34]. На рис. 9 представлені зразки еламського культурного кола.
Центри бронзової металургії відомі з давніх часів і в Середній Азії. Наприклад, у гірському масиві Мушистон у Таджикистані олово почали видобувати близько 2400 р. до н. е. Близько 2000 р. до н. е. з бронзи (сплав міді й олова) почали виливати зброю, оскільки вона була значно твердіша за мідну. Під час розкопок у Заравшанській долині (Таджикистан) були виявлені залишки давнього поселення, населення якого, судячи по кераміці з геометричним орнаментом,
Рис. 9. Зразки виробів еламського культурного кола [34]
належало до Андроновської культури (до цієї культури, зокрема, належить місто бронзового віку Аркаїм). Тут були знайдені плавильні печі, що вказує на досить раннє освоєння андроновцями бронзоливарного виробництва. Німецький археолог Х. Парцингер, який вів ці розкопки, не виключає, що саме носії Андроновської культури першими навчилися виплавляти бронзу. Найкоштовніший метал бронзового віку — олово — везли із Середньої Азії через Сузи — столицю Еламської держави. Про це повідомляють документи Ассирії початку II тис. до н. е. А з початком нових розкопок у малоазійській Трої виникла гіпотеза, що олово туди доставляли з далекого Таджикистану (нині це доведено проведеним аналізом ізотопів свинцю). Справді, в радіусі 2 тис. км від Трої не зазначено жодного родовища олова і, на думку сучасних археологів, «троянські копальні» потрібно шукати саме в Середній Азії [34].