Белуджістан: між Іраном, Афганістаном і Пакистаном
Між пустельними районами Афганістану й Ірану, з одного боку, між рівнинами Пенджабу і Синду — з другого, пролягає гірська країна Белуджістан. Нині тут ведуться активні археологічні розкопки, які виявили сліди кількох культур, що існували на цій території, змінюючи одна одну впродовж тисячоліть [23]:
• найдавніші свідоцтва існування протоіндської культури датуються VII тис.
до н. е. На півночі Белуджістану виявлені сліди існування протоіндської культури, зокрема поховання кам’яного віку;• у V тис. до н. е. на півдні Белуджістану з’являється красива кераміка високого рівня виготовлення (у долині Інду її існування в цей час ще не відоме);
• у IV тис. до н. е. в північних і центральних районах Белуджістану забудовуються чисельні поселення (площа найбільших сягає 25 га). Знайдені свідоцтва торгівлі місцевих жителів з народами, які мешкали на берегах Аравійського моря, а також на територіях Ірану й Афганістану (найдавніші знахідки, зроблені в Хараппі, датуються 3500 р. до н. е.). В цей час на території Белуджістану розквітає культура Тогау (3500-3000 рр. до н. е.), для якої характерна бежева кераміка, прикрашена чорним геометричним орнаментом. Кераміка Тогау зустрічається на всій території Белуджістану аж до долини Інду;
• на початку III тис. до н. е. (приблизно з 2900 р.) настає розквіт Бе- луджістанської культури і, здогадно, саме в цей період частина жителів переселяється в долину Інду, де виникають великі міські центри. У містах Мохенджо-Даро і Хараппі (можливо, найбільших для свого часу) проживають у період їх розквіту (2600-1900 рр. до н. е.) близько 250 тис. осіб. Міста, віддалені одне від одного на 600 км, будувалися за суворим планом, з вулицями завширшки 10 м, з триповерховими будинками, з каналізацією, басейнами і водогоном. При розкопках в Белуджістані знайдені написи, виконані такими самими знаками, якими користувалися жителі міст долини Інду.
В Індській цивілізації почали вперше обробляти рис і бавовну (можливо, завдяки раннім з в’язкам з Південно-Східноазійським центром землеробства). На території Белуджістану в цей період (2900-2700 рр. до н. е.) поширюється культура Наль, для якої характерна поліхромна (чорна, червона, жовта, блакитна, зелена) кераміка, прикрашена яскравими зображеннями рослин і тварин, а також спіралями, кругами і знаками у вигляді букви W (можливо, символ подвійного образу Богині-Матері, тобто Матері і Дочки). Керамічні культури Наль змінює чорна кераміка, прикрашена філігранним візерунком з листя (2700- 2400 рр. до н. е.), що нагадує кераміку Ірану, Афганістану і навіть Аравії, з народами яких жителі Белуджістану підтримували, мабуть, торговельні відносини;• наприкінці III — на початку II тис. до н. е. на території Белуджістану, тісно вже пов’язаного з цивілізацією долини Інду, поширюється культура Куллі (2300- 2000 рр. до н. е.), названа так за місцевістю в Південному Белуджістані. Різьблені кам’яні посудини цієї культури нагадують вироби месопотамських майстрів. Кераміка виготовляється за допомогою гончарного круга. Це — лощена кераміка, розписана чорною фарбою. На ній часто зустрічаються зображення кіз, биків і дерев у поєднанні з геометричним орнаментом.
Белуджістан (Східний Іран) разом з Південним Афганістаном, Пакистаном, Індією, а також частиною країн Південно-Східної Азії, входить в ареал поширення дравідійських мов, які і були (можливо, разом з давніми північно- кавказцями-середземноморцями) творцями високої Індської цивілізації. Використовуючи зрошувальні системи, жителі Белуджістану відводили воду річок на свої поля, а в середині III тис. до н. е. вони зводили величезні греблі завдовжки до 50 і заввишки до 20 м. Водночас створюється оригінальна писемність, ремесло, торгівля, урбаністичні центри.
Окрім загальновідомих центрів Індської цивілізації — Мохенджо-Даро і Хараппи, — нині відомий також Лотхал — одне з найбільших в світі портових міст III тис.
до н. е. (розташоване на березі Камбейської затоки, на північ від сучасного Бомбея). Будівництво цього старовинного портового міста почалося в 2450-2350 рр. до н. е., і незабаром тут з’явилися гавані завдовжки 210 м і завширшки 35 м, в яких одночасно могли кинути якір до 55 кораблів. У місті проживало багато умілих ремісників, які виготовляли прикраси з раковин і перлин, слонової кістки і золота. Тут виготовляли зброю й інші вироби з бронзи. Судячи з усього, жителі Лотхала вшановували Священний вогонь. Близько 2000 р. до н. е. сталася грандіозна повінь, яка знищила місто. Незабаром загинула і вся Індська цивілізація. Серед можливих причин її занепаду називають: стихійне лихо (при розкопках Мохенджо-Даро знайдені останки людей, які померли раптово, проте без ознак насильницької смерті, що може бути пов’язане з епідемією, наприклад, малярії); екологічну катастрофу, спричинену вирубкою лісів, що призвело і до економічної кризи; воєнне вторгнення, яке пов’язується з появою індоаріїв [23].На рис. 7 зображені вироби Белуджістану і Хараппи (назва останньої, можливо, походить від Аратти), що нагадують аналогічні вироби Трипільської працивілізації. Аратта, відома з написів Кам’яної Могили (див. кольорову вклейку, рис. 8), зберегла свою назву і при індоаріях, які добре знали араттійців. Ця дравідійська Аратта-Хараппа мала тісні зв’язки з таким же дравідійським Ела- мом (південний захід Іранського нагір’я) і з месопотамським Шумером, боги і богині якого відповідають кам’яномогильним протошумерським текстам. Саме з Хараппської і споріднених з нею цивілізацій, на думку сучасних дослідників, бере свій початок культ Богині-Матері, а також вшановування змій, священних рослин і тварин.
Рис. 7. Вироби Белуджістану й Індської цивілізації [23]