Міфічні раси

Наведені вище міфічні «раси», або «покоління», вибудовуються різними авторами (насамперед містичної традиції) у різній послі­довності (наприклад, титани (асури), атланти, велетні, гіперборейці (або гіган­ти) і нинішні люди) [164, 25].

• перша раса, яка жила в невідомій і «вічній» країні (на зразок біблій­ного Едему), мала андрогінну і, ймовірно, ефірну (тобто максимально «безтілесну») форму, що до певної міри нагадує «першого Адама» (або Адама Кадмона) і відповідає першому біблійному варіанту створення людини з ознаками двостатевості. Завершенням цього міфічного періоду «першолюдей» є поділ їх на дві протилежні статі, після чого певний час, можливо, домінувало жіноче начало (що майже не знай­шло відображення в переважно патріархальних релігіях європеоїдів, але збережене в деяких міфологічних образах, що дійшли до нас, як, наприклад, «перша Єва», або Ліліт). Від двох різностатевих «першо- людей» народжується, певно, основоположник наступної міфічної «раси», яка, своєю чергою, вже може поділятися далі за кількістю його нащадків. Інакше кажучи, у міфологічному антропогенезі, як і в космо- генезі (і пов’язаній з ним теогонії) діє той самий стародавній принцип, сформульований свого часу Лао-Цзи: одне породжує два, два породжує три, а три — решту;

• другою расою міфопоетичної і містичної традиції часто називають гіпербо­рейців, які жили на краю Північної Азії (і, можливо, на островах Північ­ного Льодовитого океану, що мав у ті далекі міфічні часи, очевидно, ціл­ком сприятливі для життя умови). Цю легендарну Арктиду населяли, за давньогрецькою міфологією, служителі солярного бога Аполлона, бога світлого начала, вона була його улюбленою обителлю. У легендах різних народів світу (наприклад, у південних народів мяо і стародавніх єгиптян) згадується якась стародавня прабатьківщина, вкрита снігом, де по пів­року тривають день і ніч, що відповідає арктичним широтам (водночас немає жодних даних про те, що ці південні народи могли коли-небудь здійснювати такі далекі подорожі).

• третя міфічна раса (не виключена її одночасність із другою, що може вказувати на поділ первісного людства на два основних расових стов­бури) жила, ймовірно, на такому самому гіпотетичному материку, як і Арктида, — під умовною назвою Лемурія. Ця назва є винаходом нату­раліста Р. Склетера, який у середині ХІХ ст. стверджував на підставі ві­домих йому зоологічних даних реальне існування в доісторичні часи материка, що простягався від Мадагаскару до Цейлону і Суматри й су­часними залишками якого є численні острови Океанії. Перекази про іс­нування в давнину величезного «індо-австралійського» материка живуть ще й нині серед багатьох австралоїдних народів, а статуї острова Пас­хи (як і інші мегалітичні споруди Океанії й Австралії) деякі дослідники вважають матеріальними відбитками високої цивілізації, що колись тут існувала. Можливо, образам цих гіпотетичних «лемурійців» відповідали біблійні образи «нефелим» (велетнів);

• місцем проживання четвертої міфологічної «раси», або «покоління» людей часто визнають Атлантиду — ще один, поряд із Арктидою і Лемурією, гіпотетичний материк, що розміщувався, згідно з Плато­ном, за Геркулесовими стовпами — Гібралтарською протокою, у се­редині Атлантичного океану (невеликі архіпелаги — Азорські, Канар- ські і Багамські острови — називалися як можливі залишки остаточно затонулого близько 11-13 тис. років тому материка). Можливою міфологічною паралеллю жителів Атлантиди у цьому разі є біблійні «гібборим», які безпосередньо передують п’ятому «післяпотопному» по­колінню людей.

Про можливе існування людей і досить розвинених культур у дуже давні часи сучасні дослідники М. Кремо і Р. Томпсон пропонують цікаві дані, наведені в табл. 7 [73, 460-466].

Послідовники наведеної містичної традиції бачать підтвердження своїх поглядів у велетенських скульптурах Баміана — міста в центральній частині Аф­ганістану, яке було найбільшим релігійним буддистським центром до VII ст.

Таблиця 7

ського монастиря ІУ-УІІІ ст., де налічують понад дві тисячі гротів зі сходами й переходами, є розписи, різьблений декор, а також головна пам’ятка — статуї Будди (у тому числі заввишки 53 і 35 м [18, 97], нещодавно зруйновані таліба- ми — членами екстремістської організації (в ісламі, як і в іудаїзмі, заборонені будь-які «натуралістичні» зображення). Ці статуї (їх налічують п’ять) деякі ав­тори вважають зображенням у натуральну величину представників усіх п’яти відомих «рас», або поколінь. Перша з них (заввишки 53-54 м) символізує, згідно з цими поглядами, представника «першої раси», двостатевої і «ефіроподібної», подальша «матеріалізація» якої привела до поділу статей і зародження нового покоління (його символізує інша статуя заввишки 35-36 м), що ототожнюється тут із гіперборейцями. Третя статуя — заввишки 18 м — увічнює, на думку пред­ставників містичних учень, лемурійців (величезні голови пам’яток ольмекської цивілізації цілком відповідають зросту цієї раси — див. кольорову вклейку, рис. 4), віддаленими нащадками яких стали такі самі легендарні атланти, що походять від останніх, значно зменшених у розмірах «лемурійських колін» (до 6 м, тобто приблизно до висоти статуй, що збереглися до сьогодні на о. Пас­хи — див. кольорову вклейку, рис. 5). Нарешті, представників нинішнього люд­ства символізує статуя заввишки близько 2 м. Прихильники цього погляду на історію людства переконані, що зазначені п’ять фігур були створені вцілілими після катастрофи атлантами, які знайшли собі притулок на гірських вершинах Центральної Азії [16, ІІ, 423-426; 164, 21-25].