Міф і ритуал
Значна кількість збігів у традиціях індоєвропейських народів стосується також ритуальної лексики, що дає підставу сучасним релігієзнавцям говорити і про загальні риси стародавнього індоєвропейського ритуалу.
При цьому виявляється, що сам ритуал, з одного боку, дублює міф, відтворює його у формі релігійного свята, а з другого — використовується жерцями для інтерпретації міфу, надбудови над ним теологічної теорії. Наприклад, мотив розчленовування сакрального персонажа з ім’ям Vel- і деякими іншими іменами (як правило, чудовиська), в результаті якого по-новому організовується Космос і досягається благо, продовжується далі різними видами жертовних тварин: коня, а також бика, вівці, свині, собаки (послідовність, що засвідчується усіма давніми традиціями). Образ жертвопринесення пов’язаний з образом космічної першолюдини Пуруши, частини тіла якої співвідносяться з різними частинами Всесвіту, які і виникають з них, що відповідають даним індійської, іранської, германо-скандинавської, слов’янської та іншим індоєвропейським традиціям [139, I, 532].Вищезазначені чотири основні види жертовних тварин співвідносяться з чотиричленністтю горизонтальної космогонічної структури (чотири сторони світу), яка в поєднанні з тричленною вертикальною структурою (небо — земля — нижній світ) утворює суму сакрального числа — сім (звідси семибожжя багатьох давніх пантеонів) або сакральне похідне — дванадцять (також відповідає кількості основних богів відомих пантеонів і пов’язане, ймовірно, із Зодіаком). До загальноіндоєвропейської спадщини належить і ряд міфів, що описують творення Космосу з Хаосу: небо — земля, день — ніч, суша — вода, Сонце — Місяць, рослини — тварини — людина, а також міфи, пов’язані з діяннями першого культурного героя — добування чудодійного засобу (меду поезії, напою соми, молодильних яблук та ін.), навчання деяким ремеслам і мистецтвам (теслярство, ткацтво, гончарна справа), наречення іменами. До загальних індоєвропейських тенденцій зараховують і угруповання основних божеств пантеону за трьома головними функціями: жрецькою (магічно-сакральною), військовою і господарською, які відповідали трьом основним аспектам соціального життя ранніх індоєвропейських суспільств [139, I, 532].
Такі тричленні структури основних богів виявляються, наприклад, при зіставленні римської капітолійської тріади (Юпітер — Марс — Квірин) з аналогічними давньоіндійськими тричленними структурами: Мітра-Варуна (жрецька функція), Індра (військова), близнята Ашвіни (господарська функція) (Ж. Дю- мезіль). Ще однією тенденцією, об’єднуючою розвиток різних індоєвропейських традицій, було переведення деяких давніх божеств з високих рівнів пантеону на нижчі, аж до перетворення їх на демонів нижнього світу. Нарешті, відзначають В. Іванов і В. Топоров, збігалася в деяких індоєвропейських традиціях і тенденція до виокремлення деяких осіб (генеалогічних героїв), які утворили проміжну ланку між релігійно-міфологічними і ранньоісторичними уявленнями (такі численні герої, як Геракл і Прометей грецької релігії). На подальший розвиток індоєвропейських релігійно-міфологічних традицій істотно впливали неіндоєвропейські, місцеві традиції, які сприймалися різними індоєвропейськими народами в місцях їх подальшого розселення [139, I, 533].