Марс: індоєвропейське божество родючості і війни
Деякі з характерних рис нижнього світу (поєднання води і родючості, чергування жіночих і чоловічих іпостасей божества як роз’єднаних сторін андрогіна) знаходять яскраве відтворення в сакральному індоєвропейському персонажі на ім’я (Мо)-тег (напр., італійське божество родючості, а потім і війни — Марс, слов’янське божество родючості і життєвої сили Марена, Мара, Мору та ін.).
Паралелізм перелічених атрибутів божеств з іменами Ner- і Mer- знаходить продовження в сумісній зустрічності цих персонажів у пантеоні і в релігійно-міфологічних текстах (напр., сабінська богиня Нерія — дружина Марса). Водночас для цих божеств родючості характерний не лише їх прояв у вигляді андрогінних чоловічих і жіночих образів, а й зв’язок з ідеєю близнючності (Марс як покровитель божественних близнят Ромула і Рема — засновників Риму), а також з інцестом (напр., слов’янський міф про інцест Івана і Марії, приурочений до свята Купали). За своєю звуковою формою, за визначенням В. Іванова та В. Топорова, міфологічне ім’я Мог нерідко асоціюється зі смертю (тег-) і морем (тог-) [139, I, 531].Деякі з названих персонажів, переважно пов’язані з водою, мають приналежність і до вогню: наприклад, слов’янський обряд спалювання опудала Мари- Морени і кидання його у воду; функціонування водного божества Апам-Напата як одного з двох ведійських вогнів; тлумачення тризубця морського бога як трьох вогнів у воді (при запаленні божественними близнятами — Синами Неба — двох вогнів на морі); загальноіндоєвропейський мотив Сонця, що встає з моря, тощо. Ряд сюжетів пов’язані з небесним вогнем, зокрема з Сонцем і його земними втіленнями. При цьому заслуговує на увагу архаїчне розрізнення двох видів земного вогню — «круглого», внутрішнього, жіночого, пов’язаного з богинями вогню Вестою і Гестією, а також з домашнім вогнищем, і «чотирикутного» вогню, пов’язаного з чоловічим началом і небом. У загальній індоєвропейській мові були дві назви вогню, кожна з яких могла обожнюватися: з одного боку, давньоіндійський бог вогню Агні, хетський Агніс (сакральний вогонь) та ін.; з другого — хетський Паххур («вогнище»), давньоіранський Атар та ін. [139, I, 531].
Існує і багато інших сакральних персонажів із загальноіндоєвропейськими іменами і функціями, наприклад, давньоіндійський Пушан, давньогрецький Пан, прусський Пушкайтс — бог рослинності і лісу.