Матеріальний світ і його погибель
зірки і планети, згідно з маніхейською доктриною, — це царі й вожді демонів Мороку, пов’язані божествами — деміургами в зоряній сфері (Колесі) між десятьма небесними твердими (Небесами) і Землею, під якою знаходиться Геєна.
П’ять царів світів Мороку стали п 'ятьма планетами, дванадцять вождів — зодіакальними сузір’ями. Зі світлих стихій Вогню і Води створюються Сонце й Місяць — Кораблі Світла. Матеріальний світ, таким чином, являє собою щось подібне до постійно діючої машини звільнення часток Світла, пов’язаних з темними стихіями. Цим поділом відають божества, що живуть переважно на Сонці і Місяці. Складніша справа зі звільненням світлого елемента людської душі: людина, що володіє свідомістю і волею, може сприяти або перешкоджати цьому. Звільненню Світла, закладеного в Матерії, може сприяти людина, що належить до другого рівня маніхейської ієрархії — «праведник», або «обраний». Коли помирає «праведник», йому являється Діва (Форма) Світла в супроводі трьох ангелів і веде праведну душу вгору: спочатку звільнене Світло йде до Стовпа Слави (еманація Ісуса — Сяйва), від якого світлі душі піднімаються на Місяць, а потім — до Сонця, звідки сходять у Царство Світла [26, 514-516].Душа, у якій змішане Світло і Морок, не праведна, але і не зовсім грішна, відроджується в іншому тілі. Душа ж, що остаточно віддалася гріхові, йде в пекло разом із силами Мороку, де і залишається до кінця світу. Кінець світу настане, коли майже вся змішана стихія буде розділена. Після тривалої війни синів Світла із синами Мороку залишки Мороку будуть скинуті в безодню. Людські душі судитиме божественний Суддя (у деяких текстах — Ісус), престол якого утверджений в повітрі. Після остаточного поділу матеріальний світ згорить у Вічному Вогні, і ця есхатологічна пожежа триватиме, за однією з версій, 14068 років. Головна мета людини, таким чином, — звільнення світлого начала своєї душі.
Для цього мані- хею-мирянину необхідно виконати три основні обов’язки: молитва, піст і милостиня. Маніхейські молитви звернені до Сонця і Місяця, а пости припадали на дні, присвячені цим світилам, — неділя й понеділок (крім того — свята). При цьому подавати милостиню іновірцям вважалося в маніхеїв гріхом, жертвувати можна тільки маніхейській громаді. Були й інші заповіді: наприклад, заборонялося вбивати тварин, але дозволялося їсти м’ясо куплене, подароване тощо; можна було одружуватися, але слід було утримуватися від дітородіння, тому що в результаті цього Світло, котре утримується в душах людей, дробиться і затримується в матеріальному світі. Миряни повинні були сповідатися, слухати проповіді, брати участь у святкових церемоніях, а також демонструвати смиренність, помірність, слухняність [26, 516-517].На чолі маніхейської церкви, що охоплювала мирян — «слухачів» (послушників), «обраних» (ними могли бути як чоловіки, так і жінки), 360 пресвітерів (домоправителів), 72 єпископи і 12 учителів (апостолів), стояв спадкоємець Мані. Його резиденція знаходилася спочатку у Вавилоні, потім, коли гоніння на маніхеїв в Ірані посилилися, була перенесена в Самарканд. Маніхейська доктрина оголошувала втіленням злого начала всі соціальні інститути, починаючи з царської влади. Мотиви соціального протесту робили маніхейство привабливим для багатьох соціальних верств. Разом з тим маніхейському світогляду, як і гностицизму в цілому, властивий песимізм: оскільки зло одвічне, його знищення неможливе, поки існує матеріальний світ [26, 517-518].