Доктрина маніхейства
Мані, таким чином, прагнув створення універсальної світової релігії, найбільш загальні положення якої мали відповідати основним догматам зороастризму, буддизму, мітраїзму, іудаїзму, християнських та гностичних течій.
Разом з тим Мані утверджував перевагу своєї релігії над усіма попередніми. Маніхейство, за його задумом, покликане стати релігією всіх часів і народів, оскільки доктрина маніхейства зафіксована в книгах, написаних самим Мані (в інших релігійних системах за віровчителями проповіді записували їхні учні, що не могло не зумовити пізніших різночитань). Маніхейство — релігія дуалістична і гностична: відповідно до її головної доктрини, споконвіку існують два нестворених, далеких одне від одного начала — добро і зло, світло і морок, розділені межею у просторі. При цьому області Світла і Мороку орієнтовані або вертикально (Світло вгорі — Морок унизу), або по сторонах світу: Світло панує на півночі, сході і заході, Морок — на півдні [26, 511-512].Царство Світла персоніфікує верховне божество світлого начала — Батько Світла, або Батько Величі, або Бог Істини, він же Першородитель. Існує 12 еманацій Батька Світла, вони ж — 12 синів або вінців, або еонів, що вічно перебувають з Батьком у царстві Світла і не знають Мороку. Царство Мороку, на відміну від райського Царства Світла, — темне, бридке, смердюче, там панує зло, дисгармонія, розбрат, його породження агресивні і перебувають у постійній ворожнечі один з одним. Персоніфікація й активне начало Мороку — Матерія, або Гріх. Існує п’ять світів (або печер) Мороку, що відповідають п’ятьом стихіям. «Священна історія» маніхеїв починається з того моменту, коли Морок позаздрив красі Світла і вирішив завоювати його. Матерія почала породжувати демонів на ґрунті п’яти світів темних стихій — диму, вогню, вітру, води і пітьми, — а також субстрату п’яти світів — двостатевого начала Мороку, називаного «сухий і вологий» або «жар і холод», «вогонь і насолода». Демони потворні, злісні, агресивні, двостатеві [26, 512-513].
З п’яти світів Мороку Матерія вирощує і п’ять видів демонів: демони світу Диму (верховної стихії) — двоногі, світу Вогню — чотириногі, світу Вітру — крилаті, світу Води — що плавають, світу Пітьми — плазуючі. Породження світу Диму беруть участь у творенні людей і надають їм деяку подібність до себе, а від демонів чотирьох інших світів походять чотири види живих тварин. У кожного світу, а також у світів Сухого і Вологого, є свій цар. У чотирьох світів царі мають вигляд тварин: лева, орла, риби і дракона. Верх над усіма бере цар світу Диму, іменований також Цар Мороку або Князь Пітьми (у центральноазійських текстах часто — Ахриман). Він п’ятиликий — має левину голову, орлині крила, драконячий тулуб і риб’ячий хвіст. Він чаклун, що підкорив собі всі сили Мороку і повів їх на війну зі Світлом. Батько Світла для боротьби із силами Мороку «викликав» із себе дві божественні еманації: Великий Дух (або Матір Життя) і Першолюдину, що у центральноазійських текстах нерідко називається Орміздом (середньоперський варіант імені Аху- рамазда). Першолюдина «викликала» п’ять світлих стихій — еманацій, своїх синів, що у ході битви змішалися зі своїми антиподами — стихіями Мороку. Так утворилася область змішання — Хаос, з якого згодом був створений матеріальний світ. Світ створений для того, щоб якнайшвидше і легше розділити світлий і темний елементи змішання, повернути світлий на його небесну батьківщину, а темний — у пекло [26, 513-514].