Маніхейство як державна релігія
в Тохаристан, пізніше (з початку Х ст.) — у Самарканд. Із Середньої Азії через Східний Туркестан маніхейство проникло в Китай. У 732 р. вийшов указ імператора Сюаньцзука, в якому вчення Мані було назване «тубільною релігією західних ху» (согдійців).
Носіям цієї релігії дозволялося будувати храми в межах імперії. З Китаю маніхейство поширилося в середині VIII ст. у володіннях Уйгурського каганату. Каган і його наближені звернулися в маніхейство. Указом Бьогю-кагана маніхейство було проголошене державною релігією цієї степової імперії. Це єдиний випадок в історії маніхейства, коли воно стало державною релігією. Одночасно в каганаті почалися гоніння на поширений у його межах буддизм [26, 522-524].У 779 р. Бьогю-каган — уйгурська «еманація Мані» — був убитий у результаті змови, а новий каган та його спадкоємці проводили антиманіхейську політику. У 795 р. в Уйгурському каганаті прийшла до влади нова династія, і маніхейство повернуло собі колишній високий статус. Статус державної релігії маніхейство зберігало до 840 р., коли держава уйгурів була завойована киргизами. Уйгури, що
бігли з Монголії, незабаром створили князівство в Турфані зі столицею в Кочо. На передній план у цьому князівстві виходить буддизм. Але маніхейство, переставши бути державною релігією, зберігало певний вплив і в цьому державному утворенні [26, 524-525].