Лулубеї, каспії і кутії
Лулубеї зображалися в легких туніках, з накинутою на одне плече шкурою, що було характерним одягом ще в I тис. до н. е. для манеїв (західних мідян) і кас- піїв. Каспії, подібно до своїх тезок каситів, говорили (як і лулубеї) на мовах елам- ської групи.
При цьому розрізнялися прикаспійські і припамірські каспії, що вказує на широкий ареал їх поширення в давнину. Дравідомовні лулубеї, судячи із зображень, що збереглися, носили коротку бороду і волосся, заплетене в довгу косу [37, 102-103].Східніше і північніше лулубеїв мешкала ще одна дравідомовна група — кутії, відома з текстів III-II тис. до н. е. Територією їх основного поширення була, мабуть, територія сучасного Іранського Азербайджану і Курдистану (Країна курдів — територія в Західній Азії, в межах Ірану, Туреччини, Іраку, Сирії, головним чином в горах Курдистанських, яка заселена сьогодні здебільшого іраномовними курдами [16, 611]). На історичній арені кутії з’являються у XXIII ст. до н. е., у часи правління аккадського царя Нарам-Суена, в битві з якими він, вочевидь, і загинув. Кутії були, судячи з усього, представниками матріархальної ранньоземлеробської культури Розписної кераміки. Кутії майже на 100 років встановили своє панування в Месопотамії, піддавши її розоренню. Кутійська мова була, ймовірно, близька мовам еламської групи, поширеної, як спостережено, по всій Загросській області (еламіти, касити, лулубеї і каспії). Загрос, як відомо, — це система паралельних хребтів в Ірані, на південному заході Іранського нагір’я (довжина — близько 1600 км, ширина — до 300 км, найбільша висота — 4548 м [16, 406]). Проте кутій- ська мова має спорідненість з кавказькими мовами, зокрема — з хуритською і албанською. Висловлювалося, наприклад, припущення, що в етнонімі кутіїв ми маємо ту саму етнічну назву, яку пізніші джерела зберігають у формі «утії», «удіни», «отени», що були, мабуть, і самоназвою албанів [37, 104-110].
Влада кутіїв за часів їх царя Тірікана була повалена царем міста Урука (у 2108 р. до н. е.) Утухегалем, після чого була заснована відома III династія Ура. Кутії були відкинуті назад в гори сучасного Іранського Азербайджану. На рис. 10 зображена скульптурна голова одного з кутійських царів. Ця скульптура відтворює бородату людину, що належить до антропологічного типу, і нині поширеного в Загросських горах (у тому числі серед курдів). На його голові — щільно облягаючий тюрбан, схожий на тюрбан еламітів. Такі тюрбани носили еламіти («кісії») ще за часів Геродота [29, VII, 62]. Цей антропологічний тип був поширений серед каситів та інших горців Загросу. Ця історична область у другій половині і наприкінці III тис. до н. е. була районом стику аккадського (ассирійського), хурит- ського і кутійського етносів. При цьому для кутійських
і лулубейських племен шумерці і аккадці виступали в ролі поневолювачів. Вже у той час, як і в II тис. до н. е., у Месопотамії славилися раби лулубеї і кутії. До того ж, як показують сучасні дослідження, в долині Діяли за часів III династії Ура, яка встановила в Месопотамії режим жорстокого деспотизму, пролягала дорога, що з’єднувала Межиріччя з містами індської цивілізації Мохенджо-Даро і Хараппи, що могло сприяти активізації работоргівлі [37, 113-119].