Касити й арії
Письмові джерела II тис. до н. е., періоду остаточної зміни матріархального устрою життя патріархальним, дають багато даних про каситів як про основні у той час племена гір Загросу.
Касити стикалися, з одного боку, з Давнім Еламом, а з другого — з областю поширення вавилонської культури. Вони становили племена горців-скотарів, які говорили, ймовірно, спорідненою з еламською мовою. Наприклад, відмічені такі лексичні паралелі: каситське miri — «земля» і mirizir — ім’я Богині-Матері (богині Землі) тотожне еламсько- му muru — «земля»; каситське Gidar — бог війни відповідає еламському Kuter — «владика»; каситське da-gigi — «небо» відповідає еламському kiki («небо») та ін. (водночас слово «бог» еламською означає «пара», а в каситській — mashu; слово «цар» еламською — sunki, каситською janzi тощо). Помітні також деякі паралелі каситської та індоєвропейських мов, що може вказувати на їх доволі ранні контакти: наприклад, каситське Surijas — бог Сонця відповідає санскритському suryah — «Сонце»; каситське Ubrijas (варіант Burijas) — «владика країн» або «бог дощу і грому» нагадує грецьке Boreas — бог північного вітру і російське «буря»; каситське Simalija (Sumalija) — «богиня гірських вершин» (співвідноситься з санскритським Himalaya (Гімалаї); каситське Bugas — ім’я одного з богів відповідає староперському baga і старослов’янському bogu — «Бог» тощо [37, 121-122].Касити жили у вказаному районі з незапам’ятних часів, подібно до своїх сусідів і вірогідних родичів еламітів, тобто не пізніше IV-III тис. до н. е. Каси- ти займалися гірським напівкочовим скотарством, і їх іранізованими мовними нащадками є, ймовірно, сучасні племена гірських скотарів — лурів (звідси назва території — Луристан). Проте у другій чверті II тис. до н. е. частина каситів була залучена в племінні пересування і проникла зі своїх гір у долину Діяли, звідки почала чинити набіги на Вавилонію.
Така активізація каситів пов’язана з освоєнням ними коня, який, у свою чергу, завжди супроводжує індоіранське (арійське)по- ширення. Наприклад, кінь був значно поширений у хуритсько-індоєвропейській державі Мітанні, що охоплювала в середині ІІ тис. до н. е. Північну Месопотамію, а також південну частину Вірменського нагір’я, частину Сирії і області на схід від річки Тигр. Мітанні у той час була азійським центром конярства. При цьому термінологія кінських змагань була індоєвропейською, точніше індоіранською (ще точніше — староіндійською, яка належить до періоду відділення індійських та іранських мов). Цей факт, разом з фактом наявності серед хуритської знаті цієї доби значної кількості індоіранських імен, вказує на те, що запряжена кіньмиколісниця була введена в Передній Азії в II тис. до н. е. загарбницькими племенами індоіранського походження. Ця гіпотеза підтверджується і тим фактом, що протягом II тис. до н. е. індійська гілка аріїв з’являється з кіньми і колісницями в Індії і майже в цей самий період гине дравідійська цивілізація Мохенджо-Да- ро. Мабуть, на межі Ш-П тис. до н. е. арійські народи почали своє поширення з Північного причорномор’я, освоївши у II тис. до н. е. території Малої і Середньої Азії, Іран і Індію. При цьому першими, вочевидь, зрушилися індоарійські племена, окремі відгалуження яких попали потім до Ірану і Передньої Азії, основна ж маса — до Північно-Західної Індії [37, 122-124].
Індійські, або індоіранські імена і терміни (періоду початкового розділення двох арійських груп) зустрічаються не лише в Мітанні (зокрема, в царському роді), а й у Сирії, і особливо в Палестині (характерним при цьому є елемент Агіа, похідний, мабуть, від гіа — космічного закону у ведизмі). В археології поширена гіпотеза, що пов’язує первинних носіїв індоіранських мов з Андроновською культурою Казахстану і Південного Сибіру (генетично пов’язаною зі Зрубною і Ямною культурами Поволжя і Північного Причорномор’я). Цей рух арійських племен призвів до цілого ряду міграцій, у тому числі каситів, які встановили у Вавилонії своє панування і каситську династію вавилонських царів. У своєму написі каситсь- кий цар Агум II (початок XVI ст. до н. е.) називає себе «світлим нащадком бога Шу- камуни, царем каситів і аккадців, царем обширної країни Вавилона, який заселив Ешнун (або Ашнунак — давнє царство в долині Діяли) чисельними людьми, царем Падана (північні околиці Елама) і Альмана (передгір’я Загросу), царем кутіїв — нерозумних людей» [37, 125-126].