Літературні та інші джерела

Якщо уважно ознайомитись з епічними творами Стародавньої Індії, то там вияв­ляються явища, характерні для арктичних областей: це уявлення про нерухому Полярну зірку; про холодну і довгу ніч, що триває шість місяців, і день, що також триває ціле півріччя; про те, що Сонце сходить лише раз на рік; про зірки і сузір’я, які можна бачити високо над горизонтом лише в північних широтах — Дхрува (Полярна зірка), Арундхати (сузір’я Кассіопеї), Свати (яскрава зірка в сузір’ї Во­лопаса або в сузір’ї Персея), «Семеро ріші» (Велика Ведмедиця).

Висновку, що колискою раннього людства і його подальшого цивілізаційно- го розвитку був саме Північний полюс, доходить в результаті фундаментального дослідження відомий американський історик XIX ст. У Ф. Уоррен. У своїй праці «Знайдений рай на Північному полюсі», що мала понад десять видань, Уоррен ро­бить висновок, що первинний Едем, відомий практично всім релігійно-міфоло­гічним системам світу, містився біля Північного полюса. Для обґрунтування свого дослідження американський вчений наводить чисельні дані з міфології та історії, теології та етнографії, геології та астрономії, кліматології та палеоботаніки, зоо­логії та антропології [212].

Відомий індійський вчений Б. Г. Тілак (1856-1920) у своїй праці «Арктична Батьківщина у Ведах» [204], аналізуючи тексти індійських Вед та іранської Аве­сти, також стверджує, що прабатьківщиною арійських народів був арктичний регіон. Зледеніння, що настало, витіснило з часом арійську расу з Арктики на землі сучасної Європи та Азії. Індійський вчений виявив у стародавніх сакраль­них текстах чіткі відповідності не лише астрономічних та історичних, а й геофі­зичних явищ, пов’язаних із Заполяр’ям.

Оповіді про арктичну прабатьківщину, крім давньогрецьких і індоіранських легенд, збереглися у скандинавській (Асгарт), кельтській (Аваллон), слов’янській (острів Буян) та інших релігійно-міфологічних системах індоєвропейських на­родів.

Найпереконливішими свідченнями існування Гіпербореї (вона ж Аркти- да) є згадувана вже феноменальна мапа Герарда Меркатора, видана 1595 р. його сином Рудольфом, яка зберігається нині у Дрезденській національній бібліотеці [152]. Мапа Меркатора — це погляд на Північний полюс Землі з боку Полярної зірки, що фіксує основні географічні об’єкти (Євразію, Північну Америку, Грен­ландію) і тотожний до реальної сучасної мапи (рис. 6). На цій мапі можна віднай­ти цілий перелік географічних об’єктів, про існування яких європейці XVI ст. ще не знали: гирло Єнісею, обрис Нової Землі, річка Юкон і затока Коцебу на Аляс­ці, Гудзонова затока, Берингова протока та ін. Арктида-Гіперборея на мапі Мерка­тора представлена чотирма великими островами, розташованими навколо полю­са в «Океані семи зірок» (так названо на цій мапі Північний Льодовитий океан). Великі острови Гіпербореї відділені один від одного чотирма протоками, і, як повідомляє Меркатор, течія проток спрямована до полюса. На самому полюсі міститься Чорна скеля, оточена водним басейном округлої форми (його розміри перевищують площу Кольського півострова). Далі, в тексті, наведеному просто на мапі, Герард Меркатор повідомляє, посилаючись на венеціанського мандрів­ника XIII ст. Марко Поло, що в північній частині одного з полярних островів Арк- тиди-Гіпербореї живуть люди «баргу» (про «баргу», як про насельників Сарматії, повідомляв ще грецький вчений Птоломей у своїх географічних трактатах у II ст. до н. е. [152].

Рис.

Сучасник Марко Поло англійський філософ Роджер Бекон (1214-1292) у своїй книзі «Великий твір» так змальовує населення далеких районів Північної Європи: «А як далеко на півночі живуть люди, показав Пліній у 4-й книзі*, спи­раючись на досвід різних авторів. Адже люди проживають до тієї місцевості, де знаходяться крайні межі світу; і там день триває шість місяців і стільки ж ніч. І це підтверджує Марциан (давньоримський письменник V ст.) у своєму описі світу; ось чому вони вважають, що живе там народ блаженний, який помирає, лише на­ситившись життям, і коли досягає цього, то кидається з високої скелі в море; і звуться вони гіпербореями в Європі і арумфеями в Азії». На думку російського дослідника Арктиди—Гіпербореї Олександра Новикова, «арумфеї» — це арії, а «бар­гу» — варяги [152].