Чим була Гіперборея?
Новиков вважає, що Гіперборея, найімовірніше, була величезним Льодяним щитом і розтанула лише за декілька тисяч років до н. е. Її залишки (точніше — материкова азійська частина з тією ж геологічною структурою) протрималась до новітнього часу — це нинішні Новосибірські острови, значна частина яких вкрита кригою.
Найбільш завершено та аргументовано гіпотеза про льодову Арктиду була викладена у працях доктора географічних наук С. В. Тормірдіаро, який науково обґрунтував катастрофічно швидке руйнування лесово-льодяної платформи в епоху голоцена. Гіпотеза Тормірдіаро підтверджується і мапою Меркатора, на якій замість Східно-Північного моря і моря Лаптєвих позначена суша, що простяглася на схід до Берингової протоки і підходить майже впритул до масиву Гі- пербореї. На сучасних фізичних мапах, що зображують рельєф підводної частини цього регіону, також чітко видно гирла майже всіх сибірських річок у вигляді жолобів, але віддалених від берегової лінії майже на 1000 км. На користь льодовикового походження арійської прабатьківщини свідчить, на думку О. Новикова, скандинавська легенда про страшний спіралеподібний вир Мальстрим [152].На мапі Меркатора майже вся периферія Арктиди представлена пасмом гір, які стародавні автори так і називали — Гіперборейські. Масив криги справді міг сягати кількох кілометрів заввишки і міститися всією своєю вагою на дні майбутнього океану (глибинні райони Гіпербореї, судячи з мапи, були рівнинними). Процес танення криги в епоху голоцену міг супроводжуватись неймовірно потужним потокоутворенням, спрямованим до полюсу, в результаті чого чотири потоки сходились до центру Арктиди, закручуючись там у вирі, а потім підводними жолобами стікали вже від центру, розмиваючи Льодяний щит знизу (в районі Північного полюсу міститься одна з найглибших улоговин Північного Льодовитого океану, розташована між хребтами Гаккеля та Ломоносова, завглибшки 4316 м.
На думку О. Новикова, механізм Мальстриму міг «запуститися» під впливом приполярної тектоніки, що спричинила розігрів і танення нижньої частини Гіперборейського масиву в місті його безпосереднього контакту з ложем майбутнього океану. Гаряча базальтова лава та гідротерми (на кшталт ісландських) почали пос* Пліній Старший (23-79 рр. н.е.) — римський історик і натураліст, автор 37-томної «Природної історії» [152].
тупово роз’їдати лесово-льодяну товщу. Ступінь ерозії збільшився, коли внутрішні потоки перетворились на протоки, що поділили Щит на чотири острови, а солона вода Океану Семизір’я утворила локальний вузол спадної підводної течії, спрямованої вглиб більш ніж чотирикілометрової западини. Це, вочевидь, і був Мальстрим, страшна глибинна вирва, про яку ще довго нагадували поширені повсюдно спіралеподібні візерунки і кам’яні «лабіринти» [152].
Відтак Гіперборея розмивалася Мальстримом над і під Щитом одночасно, що спричинило знищення великої частини давньої платформи в кілька сотень років. Тож розколотий начетверо масив (цю фазу відтворено на мапі Меркатора) продовжував знищуватися, тільки повільніше. При цьому Мальстрим з часом породив Гольфстрим (сучасні вчені стверджують, що приблизно десять тисяч років тому Гольфстриму не існувало). Інтенсивне танення міцного Льодяного щита — Гіпербореї могло призвести до катастрофічного підняття води усього Світового океану (за різними оцінками, танення сучасного Антарктичного щита може спричинити підняття океану від 60 до 80 м). Танення Гіпербореї зумовило також додаткове льодоутворення в Антарктиді та Гренландії — найбільшому острові на Землі. Гренландія (букв. «Зелена земля» і «Зелений острів») позначена на мапі Меркатора з гирлами річок, і характер її ландшафту є аналогічним ландшафту Північної Європи [152].
Танення Гіпербореї, зумовлене колись теплими водами Мальстриму, спричинило значні похолодання в південніших районах — Гренландії та Сибіру (наприклад, у пониззі Обі, за Полярним колом і досі в річках знаходять багато кераміки, що свідчить про існування тут стародавніх культур). Тектонічний характер «запуску» Мальстриму засвідчує на мапі Меркатора Чорна скеля, що, очевидно, вказує на базальт. Справді, три підводні хребти (Ломоносова, Гаккеля та Менделєєва), що перетинають Північний Льодовитий океан майже паралельно один одному, складаються з базальту. Ця гірська система є північною частиною планетарної системи Серединно-океанічних підводних хребтів, що охоплюють усю планету в зонах зсуву земної кори. Усі рифтові хребти є зонами підвищеної сейсмічності та вулканізму, і не виключено, що в самому центрі Арктиди був вулкан, який утворював гіперборейцям поблизу полюса теплу водойму, що згодом перетворилася на Мальстрим. На думку О. Новикова, саме з Мальстримом і Північним полюсом пов’язаний і знак свастики, причому свастики «лівої» (що направлена проти годинникової стрілки, проти Сонця), що символізує нещастя [152].