Лемурія

У XIX ст., до появи теорії континентального дрейфу А. Вегенера. грунтуючись на порівняльних дослідженнях про поширення тваринного і рослинного світу в Африці і Південній Азії, вчені висунули припущення, що між цими землями, тобто в Індійському океані, в давнину повинен був існувати сухопутний «міст» [33, 283].

Про таку, невідому нині ділянку землі в Індійському океані, як стверджує дехто з дослідників, згадується у давньоіндійських переказах, наприклад, у та­мільському епосі «Силаппадикарам». Таміли називали цей континент Кумарі і пов'язували його з прабатьківщиною людської цивілізації. Цей континент, згід­но з переказом, змикався з Індією, Африкою, Австралією і займав більшу час­тину теперішнього Індійського океану' (тобто приблизно відповідав частіші гіпо­тетичної прадавньої Гондвани). У міру занурення цього континенту в океан люди заселяли сучасні Азію, Африку і Австралію, потім Америку [33, 283].

Про Лемурію, як і про інші легендарні зниклі континенти, ще в 1877 р. («Викрита Ізіда») згадувала О. Блаватська (1831 - 1891). ІДя російська письменни­ця і теософ, що взяла американське громадянство, мандрувала Європою, Північ­ною Африкою, Північною та Південною Америкою. Індією і Китаєм. У своєму центральному' творі «Таємна доктрина« (1888— 1897), в основу якого було покладе­но, за її словами, зміст найдавнішої Книги Дзіан та інших архаїчних «джерел», О- Блаватська пропонуй своєрідну містичну реконструкцію праісторії людства. Тут наводиться перелік материків, що колись існували [11, 6-6]:

1. «Незламна священна країна» — земля, яка ніколи не зазнавала долі інших материків; її призначення — існувати овід початку й до кінця світу». Ця країна € також колискою першої людини.

2 Гіперборейський материк — країна, що колись простягалася на пів­день і захід від Північного полюса і прийняла «другу людську расу»; вона охоплювала все, що відомо тепер як Північна Азія.

3. Лемурія — третій материк, що існував у доісторичні часи і простя­гався від Мадагаскару до Цейлону і Суматри, включаючи окремі частини сучасної Африки, а також Індії та Австралії. Все, що від нього сьогодні залишилося, вважає авторка, — це острови Океанії. На думку вчених — сучасників О Блаватськоі, Лемурія зникла в до- третинному (палео- і неогеновому) періоді (Атлантида, за цими ж оцінками, занурилася до закінчення міоценового періоду, тобто в неогені).

4. Атлантида — четвертий материк, залишком якого, за твердженням О. Блаватськоі, був згадуваний Платоном знаменитий острів з такою самою назвою.

Лемурія, згідно з О. Блаватською, загинула близько 700 тис років до по­чатку еоцену (середнього відділу) палеогенової системи (тобто приблизно 40 мли років тому). Атлантида-магерик — приблизно 850 тис. років тому, а острів, що залишився від неї і описаний під такою самою назвою Платоном, — близько 11 — 12 тис. років тому. Катаклізмі!, що зруйнували величезний материк Лему­рі» (Австралія в її теперішньому вигляді — це найбільший уцілілий його зали­шок), відбулися через «підземні судороги і розверзання дна океану«. Причиною ж загибелі материка Атлантиди стало «послідовне порушення обертання ОСІ» Землі на початку кайнозойської ери. яке. триваючи протягом багатьох століть, поступово «стерло останній слід Атлантиди» (11, 392-393].

Лемурія. за описом О. Блаватськоі, простягалася територією від підніжжя Гімалаїв на півночі, що відділяли її від внутрішнього моря, яке котило свої хвилі над теперішнім Тибетом, Монголією та пустелею Гобі, до Південної Індії, Цей­лону’ і Суматри на півдні, охоплюючи на своєму’ шляху Мадагаскар з правого боку й Тасманію з лівого, не доходячи кількох градусів до Антарктичного кола; від Австралії, яка тоді була внутрішньою територією на лемурійському матери­ку. вона видавалася далеко в Тихий океан, включаючи в себе острів Пасхи (11, 405]. Однак Лемурія. за твердженням письменниці, не лише охоплювала велику територію в Тихому та Індійському океанах, а Й простягалася у формі підкови за Мадагаскар навколо Південної Африки (тоді вона була у процесі утворення) че­рез Атлантичний океан до Скандинавського півострова (до теперішньої території Норвегії) Велика водойма прісної води в Англії, що називалася Вільдоном.

Атлантична частина Лемуріі. за викладеною тут версією, була материком Атлантида і водночас атлантичним продовженням Лемуріі. Отже, атланти, як вважає О. Блаватська. походили від нечисленної «третьої людської раси», що передувала їм — північних лемурійців. зібраних на ділянці суходолу, яка роз­ташовувалася приблизно посередині Атлантичною океану Цей материк скла­дався зі скупчення великої кількості островів і став, за переказами, батьківщи­ною темної раси атлантів — нащадків велетнів-лемурійців, кам'яні довгоголові статуї яких дотепер прикрашають один з уламків великого колись лемурійсько- го материка острова Пасхи (II. 418, 426]. Як вже зазначалося, величезні, так звані циклопічні, або мегалітичні, споруди дотепер збереглися в різних кутках земної кулі. як. наприклад, Сгоунхендж в Англії, мегалітичні склепи на остро­вах і узбережжі Середземномор'я та Західної Європи, величезні кам'яні ряди поблизу Карнаку у Франції, камінні споруди на Мальті, велетенські скульпту­ри Бам'яну у Центральній Азії. Пам'ятки мегаліту знайдено всюди: від Британії на заході до Східної Індії, від Південно-Східної Азії до Америки та Сибіру, що свідчить про існування давньої цивілізації, здатної «оперувати» величезними ка­м'яними глибами масою кілька десятків 1 сотень тонн. Історичним продовжен­ням цієї традиції можна вважати єгипетські та американські піраміди, які роз­міщуються по обидва боки гіпотетичного материка Атлантиди і. безперечно, мають багато спільного.