Лабіринт і «Вавилон»
На Північному Кавказі (Дагестан і Осетія), в Європі, а також в Америці й Індії були поширені лабіринти, в середині яких містився хрест або диск. У Північно-Східній Європі (на прилеглих до Балтійського і Білого морів територіях) лабіринти мають переважно підковоподібну форму, а в Північно-Західній Європі (Англія і Франція) вони переважно кругові, з майданчиком всередині.
Інакше кажучи, лабіринти поширені переважно в двох частинах Європи: у Східному Середземномор’ї і на європейській Півночі. При цьому південні лабіринти являють собою малюнки, а північні — споруди у вигляді викладень з каменів і дерну. Найдавніші з відомих — лабіринти з хрестом, які датуються першою половиною I тис. до н. е. і виявлені в Італії і Греції. Найдавніші лабіринти Біломор’я також датуються не пізніше ніж I тис. до н. е. Лабіринт вшановувався місцевими жителями як священний символ. Американським індійцям були відомі лабіринти різних типів: квадратні, подвійні, з диском в середині. Населення Північної Європи, Стародавнього Риму і Греції влаштовувало в лабіринтах ігрища, обрядові танці (іноді їх називали «дівочі танці»), герці вершників. Давні греки пов’язували походження лабіринту (лабюринтьє) з Критом і з критським культом двосторонньої сокири — лабрисом. Обидва ці слова походять від давньосередземноморського (тобто доіндоєвропейського) слова, що означало «камінь» або «печера». Інша назва лабіринту — «троя». Дослідник лабіринтів Є. Краузе зіставив їх назву «троя» з ім’ям слов’янського божества Троян, а лабіринт — з фортецею Трояна, якого уявляв богом пекла. У слов’янських казках Троян — ворог Сонця, має три голови і крила, тобто є триголовим змієм. Триголовому Трояну слов’ян відповідає триголовий Друта (Друдж, Другг) персів, а обидва ці імені — драконові [47, 123-126]. Троянові або Змієві вали відомі нині як назва стародавніх оборонних валів, які були споруджені у вікопомні часи (ймовірно, в I тис. до н. е. — I тис. н. е. або значно раніше) по берегах приток Дніпра, на південь від Києва [12, 424].У давньогрецькому міфі лабіринт є місцем, де мешкає людино-бик Мінотавр, тобто бог пекла, який приймав від афінян людські жертви (переважно дівчат, оскільки навіть призначені йому юнаки були одягнуті в жіноче плаття) що 9 років (число, яке пов’язується з богом пекла). Лабіринти, як правило, мають круглий або овальний контур (квадратні одиничні), а в їх композицію на Криті, в Індії, на Північному Кавказі часто входять хрест або свастика. Лабіринти, ймовірно, є продовженням неолітичної епохи, зокрема культури мегалітів, що виникла в Європі близько другої половини IV тис. до н. е. на Піренейському півострові і тривала в інших європейських регіонах до першої половини II тис. до н. е. Бронзові дзеркала з ручкою, які часто знаходять у похованнях від II тис. до н. е. до II ст. н. е., є, мабуть, символом лабіринту і водночас — емблемою Великої богині, яка ототожнювалася в неолітичній релігії з небом і Сонцем. Інакше кажучи, лабіринт міг являти ідею відходу Сонця з неба в пекло, де його зустрічав владика «низу» — змій, дракон. Зображенням європейських і передньоазійських лабіринтів II—I тис. до н. е. передували неолітичні малюнки заплутаних ходів, генетично пов’язані з палеолітичними взаємопроникаючими лініями, що нагадує образ змія і позначає мисливську пастку [47, 127-129].
Німецький історик Херман Керн, автор книги «Лабіринти», вважає, що лабіринт призначався для магічних ритуалів [36]. Тут часто проводилися обряди ініціації, й подорож крізь лабіринт, за давніми уявленнями, могла принести бажаний урожай, успіх у задуманій справі, а бездітній парі — первістка. Символ лабіринту вшановували як реліквію, його висікали на камені і малювали на кераміці. Найдавніше його зображення — глиняна табличка розміром 7x6 см, знайдена при розкопках у Пілосі. Її датували 1200 р. до н. е. У давнину вважалося, що в центрі лабіринту оселяється особлива істота, яка втілює світове зло.
Символіка лабіринту в I тис. до н. е. поширилася по всьому Старому світу: з Середземномор’я вона проникла до Сирії, а звідти — на схід, у сучасні Афганістан, Індію, Шрі-Ланку та Індонезію. Цей символ стає популярним і на Заході: в Іспанії, Англії, Скандинавії, на Русі. Наприклад, у Скандинавії, Прибалтиці й на Півночі Росії можна зустріти понад 500 архаїчних лабіринтів, викладених з каменів, булижників і великих валунів. Ці споруди мають назву «Троянських фортець» Півночі. Діаметр більшості — від 7 до 18 м. Символ лабіринту використовувався часто і в християнську епоху [36].На рис. 37 представлені різні зображення лабіринтів.
Рис. 37. Зображення лабіринтів [36]
Із знаком лабіринту пов’язаний також й інший рисунок, названий «вавилоном», який має передньоазійське походження. Ця фігура складається з кількох (зазвичай трьох), вписаних один в одний прямокутників або квадратів. Знак «вавилона» схожий на план Вавилонської вежі (тобто месопотамського зиккурата) або ступінчастої піраміди — це план « Світової гори», що втілює центр землі. На одному з варіантів «вавилона» наскісний хрест з’єднує п’ять кружків: чотири розташованих на його кінцях і один у центрі, в перехресті, що є неолітичним символом світобудови. Інакше кажучи, як і інші символи бога землі, «вавилон» іноді поєднується з тим або іншим символом богині неба [47, 130-131].