Кушанська держава.
Падіння Греко-Бактрійської держави спричинило виникнення вакууму на території, яка входила до цього у її склад. Боротьба дрібних елліністичних володінь з представниками місцевої знаті та степовими номадами позначилася на релігійно-ідеологічному житті регіону.
Цим скористалися степові кочівники, відомі у китайських джерелах як юечжі. Зазнавши у 177 р. до н. е. поразки від хунну, вони відійшли у межиріччя Сирдар’ї та Амудар’ї. Кочівники встановили свою владу у регіоні і вождь одного з племен, які входили до цього союзу, підкорив собі чотирьох інших. У китайських джерелах їх названо „Великі юежчі” на відміну від „Малих юечжі”, які залишилися у Східному Туркестані. Спочатку їхня ставка була в Кушанії, у долині Середнього Зарафшана. Після підкорення Бактрії ставку було перенесено у Бактри, пізніше у Балх1.Період піднесення могутності Кушанської імперії припадає на межу ІІ—ІІІ ст. н. е. зі столицею у Пурушапурі. Передусім це пов’язано з правлінням Канішки та Хувішки[667] [668]. Релігія представниками правлячої верхівки Кушан розглядалася як елемент державної політики1. Зокрема, з діяльністю Канішки пов’язано поширення махаяни. Вже перші кроки Кушанського царя Віму Кадфіза мали яскраво релігійне забарвлення. Цього правителя також називали Махешварою, одним із найменувань Бога Шиви, зображення якого є на державних монетах[669] [670]. Зображення різних божеств (Міхр, Нана, Віша-Шива, Вад і Атеш) містяться на зворотному боці монети Канішки І[671]. Дослідники відзначають унікальний характер зображень Будди у грошових емісіях Канішки на фоні божеств середньоазійсько- іранського пантеону[672](передусім зороастрійських). При цьому лояльним було ставлення держави до елліністичних божеств, які мирно співіснували з індуїстськими культами, що дає підстави окремим дослідника ставити під сумнів статус буддизму як державної релігії[673]. Придворний поет та філософ Канішки Ашвагхоша у своїх творах прославляв зміцнення позицій буддизму в добу Кушан[674]. Велика увага приділялася розвитку державної конфесійної політики в регіонах, яка розглядалася як чинник просторової єдності. Так, за правління Канішки відбувається поширення буддистського віровчення у Бактрії. Буддистські культові центри розміщувалися в усіх основних містах. На Зар-Тепе, окрім достатньо пізнього святилища, облаштованого поверх міської стіни, за межами міста було споруджено ступу на квадратній основі[675]. Кара-Тепе, як буддистська пам’ятка, засвідчує проникнення у Бактрію за кушанів не лише буддистського віровчення, а й пов’язаних з цим культових будівель та атрибутів, індійської писемності та мови. Усе це було принесено на береги Аму-Дар’ї буддистськими місіонерами з Індії, про активну діяльність яких у І столітті повідомляють і писемні джерела. На II—IV ст. припадає активне укорінення буддизму в Середній Азії. Китайські джерела цього часу згадують про активну діяльність бактійських (тохаристанських) монахів, зокрема вченого буддистського монаха Дхармамітра з міста Тарміта (Термез). Написи з Кара-Тепе повідомляють ще про двох термезьких монахів — Сангха-Мітри та Будда- ири, причому останнього названо дхармакатіка — „знавець дхарми”, вченим — проповідником буддистського віровчення1. За правління Канішки було скликано IV Всебуддистський собор, на якому сформулювали основні засади махаяни[676] [677].