Держава Гуптів.
Наприкінці IV ст. кушанські землі входять до складу імперії Гуптів[678]. З державною політикою цієї імперії пов’язують відновлення домінування войовничого ортодоксального індуїзму[679].
Початок правління Чандрагупти, який започаткував „еру Гуптів” датують 320 р. За правління Самундрагупти, який правив до 375 (380) р., імперія сягає ще більшої могутності. До неї було приєднано низку областей долини Гангу і навіть Декану. Чимало областей Західної та Північно-Західної Індії перебували у залежності від Гуптів та сплачували данину. Однією з найпопулярніших в індійській традиції стала постать Чандрагупти ІІ, відомого під іменем Вікрамадітьї („Сонце могутності”)[680]. Таємницю знаменитої нержавіючої колони, яку датують IV століттям розкриває санскритський напис, виконаний у стилі Гупта, який говорить, що залізну колону храму Бога Вішну на горі Вішнупада споруджено на честь могутнього царя Чандри (якого ідентифікують з Чандрагуптою II, який правив з 375 (380) по 413(415) р.). У верхній частині колонни знаходиться отвір, куди, ймовірно, було встановлено зображення Гаруди, характерне для вішнуїтських храмів Індії1. Традиції розбудови держави та власної релігійної політики продовжував син Чандрагупти ІІ, Кумарагупта (415—455 рр.). Однак вже його наступнику, Сандагупті, довелося зіткнутися з племенами гунів-ефталітів, які вступили до Індії. Ефталітський цар Тораман (490—515 рр.) закріпив досягнуті позиції, завоювавши Синд, райони Раджахстану та Західної Індії. Гуптам упродовж певного часу вдалося ще відстоювати Магадху та прилеглі райони[681] [682].