Культурний герой і його антипод
Образ неолітичного бога пекла і післянеолітичного культурного героя з часом змішуються, і те, що раніше належало божеству низу, стає надбанням людей завдяки діяльності культурного героя.
Бог пекла часто уявлявся гігантом, старим, пов’язаним з образом бога рослинності, що вмирає і воскресає, і з божественними близнятами — добродійниками людей. Він володів вогнем, стародавніми знаннями, був озброєний молотом, займався ковальською справою, мав музичні інструменти, володів мистецтвом лікування і незліченними скарбами землі (все це культурний герой, який переміг змія, приносить людям). З богом пекла був пов’язаний також червоний колір, колір заходу і підземного вогню у трибарвній структурі світобудови: верхня частина (небо) — біла, середня частина (земля) — чорна, нижня (підземний світ) — червона (іноді використовувалася інша колірна символіка, де червоним кольором позначався серединний, «атмосферний» світ між небом і землею, а зеленим — кольором рослинності — земля). У різних міфах змій або дракон уявлявся червоного кольору (у тому числі і змій — сатана християнського Апокаліпсису). Бог пекла був уособленням войовничості, тому червоний колір став атрибутом бога війни, так само, як і бога родючості (наприклад, давньоримський Вакх уявлявся в одязі червоного кольору, а у фінікійців фалічне божество Кадмус називалося «червоний бог») [47, 44-45].З богом пекла, «князем темряви» співвідносився і чорний колір, тому з дияволом-сатаною традиційно пов’язуються чорний і червоний кольори. З часів палеоліту, починаючи ще з неандертальської епохи, практикувалося фарбування небіжчиків (від Євразії до Америки і Австралії) в червоний колір. При цьому часто небіжчиків зв’язували (мотузок — атрибут бога пекла), що вказує, очевидно, на людські жертвопринесення цьому божеству, а могилу накривали великим каменем (камінь — також атрибут підземного бога). Червоний колір, таким чином, асоціювався зі смертю (звідси, мабуть, і червоний одяг катів) і з землею — водою, як місцем поховання (або підземним вогнем).
У різних народів існували ритуали випивання або жертвопринесення крові, причому часто кров, яка приносилась в жертву божеству, виливали на землю, іноді навіть при цьому присипаючи землею (такий, наприклад, давньоєврейський ритуал) [47, 46].У реконструйованій лінгвістами ностратичній прамові, яку хронологічно зараховують до межі палеоліту—мезоліту, ііі означає «олень», аіа — «спалювати, палати», у'еіа — «світлий», що нагадує імена відомих стародавніх божеств і співвідноситься рядом «олень» — «сонце» — «вогонь». За А. Голаном, подібне ім’я повинен був мати і неолітичний «Великий бог»: у семітів вище божество називалося еі, іі, ііи; у південних арабів бог носив ім’я Іі, а богиня-мати — ІіаГ, у грецьких легендах Іл — засновник міста Іліон (ім’я Ілу зустрічається і в архаїчних текстах Кам’яної Могили); хатське іі, хетське ііа означає «бог»; у Вавилонії Ііу — архаїчне вище божество, яке бог неба Ану (Ан) скинув у пекло; в хуритському міфі Ану скинув з неба Алалу; у хетів Іііиуапка — демон у вигляді дракона або змія; у міфології вайнахів еі позначає підземний світ мертвих, керований богом Елда. Багато даних свідчать також про те, що неолітичний бог землі, який міг підніматися в небо, в міфології подальших епох поділився на два божества: підземне і небесне. З ім’ям еі, іі, ііи, ймовірно, етимологічно пов’язані також такі слова, як жовтий, золото, зелений, зола, сивий, блакитний, які, на думку А. Голана, можуть бути співвіднесені і з образом неолітичного бога землі [47, 47].