Боротьба зі змієм
У розфарбовуванні давніх храмів переважали сині і червоні кольори, що символізували, мабуть, небесні води і небесний вогонь (сині і червоні стрічки досі використовуються для новонароджених хлопчиків і дівчаток).
А божество низу і «земних» вод уявлялося переважно чорним змієм, і вода асоціювалася (як і земля) з чоловічим началом. При цьому в міфології із змією нерідко ототожнювалася риба, і ця змія-риба колись мешкала у світовому океані-хаосі задовго до появи суші-землі, тобто як певна першооснова. Наприклад, у ряді індоєвропейських назв моря звучить ім’я неолітичного бога: хетський морський бог Аруна (букв. «море»), санскритське ama, яке зіставляється з богами Уран і Варуна. У мезоліті в жертву воді приносили оленів, пов’язаних (як згодом кінь і баран) з сонячною символікою, а в пізніші часи — красивих дівчат (такий звичай існував у Стародавньому Єгипті, Китаї, Мезоамериці). Ближче до епохи бронзи герой небесного походження вбиває зміїне божество і тим самим рятує не тільки дівчат (тобто дів), а й самі води (наприклад, Аполлон вбиває Піфона, Баал — Левіафана, Зевс — Тифона, Індра — Врітру тощо). Таким чином, хтонічному богові-змієві протиставляється чоловічий небесний бог (наприклад, вже давньоєврейська міфологія знала змія Нархаша, що мешкав у первозданному океані, який був ворогом небесному богові) [47, 77-79].Водночас стародавні міфи знають і жіночий образ змії, наприклад, китайська прародителька Нюй-ва або грецька діва-змія Єхидна, які були, мабуть, жіночими відповідностями свого чоловіка бога-змія (як, наприклад, дружина бога-бика уявлялася богинею-коровою). У давніх євреїв було божество щастя і успіху Гад, яке, можливо, співвідноситься з грецьким ім’ям бога пекла Гадесом, який уявлявся похмурим і небезпечним божеством. «Повзучими гадами» іменувалися у багатьох народів змії, ящірки, жаби, і водночас бог євреїв, виводячи їх з Єгипту, використовує саме цих земноводних як своїх помічників.
Двояке ставлення до владики «низу» (його чоловіча і жіноча паралелі, добродійна для одних і згубна для інших діяльність) висвітлює, на думку А. Голана, суперечності тієї епохи, коли змій був «своїм» для одних і «чужим» для інших, а в результаті раннього змішування народів утворилися і змішані релігійні переконання [47, 80-81].Сонячне затемнення в багатьох оповідях різних, насамперед індоєвропейських народів, розумілося як спроба змія-дракона проковтнути світило, а змії взагалі уявлялися як сили мороку, протиборці Сонцю. Ці сюжети відтворювали боротьбу Небесного бога зі змієм, суперництво «Царя світла» і «князя темряви», що відобразило відношення епохи, яка почалася на межі ІІІ-ІІ тис. до н. е. і завершилася становленням християнства. Цей період був періодом світоглядної боротьби, яка проявлялася в непримиренній конфронтації старих і нових релігійних концепцій. Індоєвропейські племена, яким було властиве вшановування Сонця, підкоряли й асимілювали неолітичні племена, що поклонялися божеству в образі змія (образ Богині-Матері на цей час відійшов вже на другий план) і ця сакральна боротьба двох протилежних, ворожих один одному божеств відбивалася в історичній боротьбі ворогуючих етнокультурних спільнот [47, 81-82].
Глава 15