Космогонічні уявлення
З божественною ієрархією в Авесті співвідносилася структура Космосу: найближче до Землі містилася орбіта зірок, чиє слабке світло уподібнювалося добрим думкам; далі на рівній віддалі від Землі оберталися Місяць (його світло прирівнювалося до добрих слів), потім Сонце (його яскраве світло — добрі справи); нарешті, четверта, вища сфера належала нескінченному світлу — Аху- рамазді та його пантеону.
Ця космологічна схема була відома вже до VI ст. до н. е. Існував й інший образ Всесвіту: Космос — це колісниця, запряжена четвіркою коней (втілення вогню, води, землі й повітря — атмосфери), яка робить циклічні оберти. Наприкінці світу, згідно з цими уявленнями, коні вийдуть з покори колісничому й битимуться, доки один з них (вогонь) не поглине інших (тобто йдеться про світову есхатологічну пожежу). Вогонь і вода уявлялися давніми іранцями основою усіх форм буття. Вогонь присутній в усіх елементах світобудови, включаючи людську душу [74, I, 562].Через особливе шанування вогню чужоземці називали зороастрійців вогнепоклонниками. В їхніх храмах (див. кольорову вклейку, рис. 70) горів невгасимий вогонь, а три священних вогні у головних храмах зороастрійців були символами трьох станів іранського суспільства: Атар-Фарнбаг — вогонь жрецтва (храм у Пар- сі), Атар Гушнасп — вогонь царя й воїнів (храм у Шизі), Атар-Бурзин-Міхр — вогонь общинників (храм у Хорасані). Осквернення вогню, води, землі вважалося найважчим гріхом, тому зороастрійці проводили обряд поховання на «вежах мовчання» (дахмах), де поміщені у спеціальні ніші трупи поїдалися птахами [74, I, 562]. Модель і план «вежі мовчання» наведено на рис. 71.
В іранських космогонічних міфах світ поставав створеним у формі яйця, де Земля подібна до жовтка, а небо — до шкаралупи. В інших пізніх текстах зберігся індоєвропейський міф про створення Неба і Землі з частин тіла першолюдини, принесеної в жертву (ведійський Пуруша).
Земля, відповідно до іранських уявлень, поділялася на 7 кліматичних поясів — каршварів. Світова гора (Хара, Хукар’я) містилася в одних текстах у центрі світу, в інших — на півночі, або вважалася головною вершиною хребта Харайті, що оточував «східні й західні країни», тобто всю землю. Зі Світової гори стікали дві ріки, що оточували сушу, поблизу підніжжя гори знаходилося величезне озеро Ворукаша, де біля джерела Ардвісури виростає світове дерево Хаома (за іншою версією, світове дерево росте посередині згаданого озера й охороняється «від жаб та інших гадів» чарівною рибою Кара). На світовому древі (яке, за одним з варіантів, містить в собі насіння всіх рослин) —
План «вежі мовчання»
Рис. 71. Модель і план «вежі мовчання» [71]
Модель «вежі мовчання» на Малабарському пагорбі біля Бомбея
житло «царя птахів» Сенмурва. Сенмурв розсипає насіння з дерева, а інший птах відносить це насіння до джерела, з якого п’є дощоносна зірка Тіштрія — Сіріус. На вершині Світової гори — обитель богів Гаронмана (авест. «Місце співу» або «Будинок Хвали») [74, I, 562].