Кордовський емірат.

Вторгнення арабів у Іспанію призначений омейядським халіфом Валідом ібн Абд ал- Маліком (705—715 рр.) арабський намісник у Північній Африці Муса ібн Нусайр розпочав у 711 р. Завоювання основної частини вестготських володінь арабами тривало до 714 р., а окремих районів і до 718 р.

Після завоювання арабами Іспанії мусульмани поступово заселили майже весь півострів. Нові землі очолив Тарік ібн-Зійяд. З падінням у халіфаті династії Омейядів один з її останніх представників, емір Абд ар-Рахман ібн Муавійя ібн Хішама ібн ал-Малік, втікаючи від переслідування, прибув в ал-Андалус (арабська назва завойованих районів Іспанії)^{[634] [635]. Главу іспанських Омейядів називали сином халіфів[636]. Панівною релігією утвореного Абд ар-Рахманом у 756 р. за підтримки кальбітських племен в Андалусії Кордовського емірату (756—929 рр.)[637], проголосили іслам сунітського напряму. Успішні війни з невірними давали багату ганіму. Державній владі вдалося стабілізувати внутрішні процеси, сприятливою залишалася зовнішньополітична ситуація. Піднесення могутності правителів зумовило заснування Абд ар-Рахманом ІІІ Кордовського халіфату (929—1031 рр.). Успішне правління Абд ар-Рахмана ІІІ (912—961 рр.) та його сина аль-Хакама ІІ (961—976 рр.) позначилося відносним спокоєм у стосунках з християнським світом, пом’якшенням ставлення до місцевого християнського населення. Істотний вплив на характер управлінської моделі Кордовської держави справили політико- правові уявлення берберських племен, які становили основну частину завойовників.}

Конфесійно-політична ситуація у країні змінюється з приходом у 981 р. до влади великого хаджиба Абу Амір Аль-Мансура. Йому вдалося посадити під домашній арешт халіфа Хішама (976—1008 рр.) і перебрати усі важелі управління державою до власних рук, встановивши диктатуру мусульмано-теократичного характеру. Диктатура Аміридів (Аль-Мансура та його нащадків) тривала до 1031 р. і супроводжувалася військовими походами проти християн (лише за Аль-Мансура відбулося 50 вдалих походів). У 1031 р. інститут кордовських халіфів було ліквідовано, а держава розпалася на окремі емірати¹. Розпад халіфату, боротьба між окремим емірами та наступ християнських королівств створили сприятливе підґрунтя для вторгнення Альморавідів. У 1190 р. вони перейшли в наступ і зайняли Гранаду, Малагу, Кордову, Кармону, Севілью, знищуючи дрібні мусульманські володіння. На початку ХІІ ст. вся мусульманська Андалусія об’єдналася під владою Альморавідів^{[638] [639]. Політика Альмохадів та Альморавідів на Піренейському півострові позначалася релігійною нетерпимістю навіть стосовно інших мусульман.}