Коли ізраїльтяни просувалися в Ханаан, на північний схід від країни оселилися інші споріднені їм семітські племена.
Це були уже відомі нам арамеї (у російському перекладі Біблії названі сирійцями). Кожне арамейське плем’я обживало територію навколо будь-якого міста. Племена були розсіяні по всій Сирії, по частині Ассирії і нижче по ріці Євфрат — у Вавилонії, де з однієї з гілок арамейських племен сформувався новий народ — халдеї.
У 626-538 рр. до н. е. у Вавилоні правила халдейська династія, що заснувала Нововавилонське царство за Набопаласара (правив у 626-605 рр. до н. е.) і при його спадкоємцеві Навухо- доносорі ІІ (цар Вавилонії в 605-562 рр. до н. е.), яка знищила Іудейське царство. Навуходоносор ІІ 597 (або 586) р. до н. е. зруйнував разом із храмом Єгови повсталий Єрусалим і заполонив велику кількість жителів Іудеї [18, 777, 1304]. З «Ура Халдейського» (що в Месопотамії) був, відповідно до Біблії, і «праотець євреїв» Аврам. Дрібні арамейські царства, що утворилися на північ від давньої Галілеї, незабаром були поглинуті Ізраїлем, а також найбільшою з арамейських держав — Дамаском.За царювання Соломона Дамаск домігся незалежності від Ізраїлю і перетворився на могутню державу. До перетворення Дамаска на ассирійську провінцію (732 р. до н. е.) його царі часто воювали з Ізраїлем та Іудеєю, намагаючись захопити торгові шляхи до Єгипту й Аравії. Подеколи їм вдавалося підкорити собі арамейські міста на півночі від Дамаска і на морському узбережжі.
Оскільки арамеї були широко розсіяні країнами Близького Сходу (особливо, коли ассирійські царі переселили багатьох з них в Ассирію і Персію), арамейська мова приблизно із середини УІІІ ст. до н. е. стала спільною для дипломатів і торговців у Західній Азії. Арамейською, наприклад, були написані укази перських царів. Нею написана і частина книги біблійного пророка Дани- їла. У новозавітну епоху саме арамейською говорили євреї, які жили в Ізраїлі [13, 306].