«Книга про Бога»: суть індуїзму
Ведичне знання, за уявленнями індуїзму, отримане з трансцендентальних джерел, а його перші слова належать самому Всевишньому, тому це знання не є людським. Людина володіє чотирма недосконалостями: 1) вона здійснює помилки;
2) перебуває під впливом ілюзії; 3) має схильність до обману; 4) обмежена недосконалими відчуттями.
Через названі обмеження і властивості людина не може дати всеосяжне знання, але здатна його осягнути. Ведичне знання, за переказами, було вкладене Всевишнім в серце Брахми — першої створеної живої істоти, і Брахма, у свою чергу, передав це знання синові. Господь-Всевишній, таким чином, є першим Творцем, творцем Брахми і вчителем Вед. В 11 главі Бхагавадгіти зустрічається звернення до Господа як до прапітамахи, оскільки до Брахми звертаються як до пітамахи (діда), тобто творцем «діда Брахми» є Господь-Всевишній. Якщо належним чином використовувати ведичні знання, зокрема Бхагавадгіту, то, за уявленнями індусів, людське життя очиститься і, зрештою, люди зможуть повернутися в свою вічну обитель, що міститься поза матеріальними сферами [21, 29-31].Ця небесна обитель називається санатана — вічна духовна обитель. Поєднання людей зі Всевишнім, своїм Батьком, в цій обителі є головною метою людського життя, яке повинне бути підпорядковане не здобуванню тимчасових благ, а виконанню волі Всевишнього. Тому Бог сходить на землю, щоб допомогти всім грішним душам, своїм частинкам, виправитися, щоб прикликати їх возз’єднатися у вічній обителі. Бог приходить на землю сам в різних інкарнаціях або посилає своїх синів, або своїх супутників. При цьому в Бхагавадгіті не схвалюється поклоніння різним напівбогам і служіння їм: «Ті, чиї думки збочені матеріальними бажаннями, віддають себе напівбогам і дотримуються певних правил і розпоряджень поклоніння, відповідно до їх власної природи» (Бх. 7, 20). Сам Крішна відмовляв людей поклонятися напівбогові Індрі, оскільки вони повинні поклонятися тільки Всевишньому, тому що їх кінцевою метою є повернення в його вічну обитель.
Ця обитель (Голока), за Бхагавадгіті, не потребує ні сонця, ні місяця, ні вогню, ні якогось іншого джерела світла, оскільки вона освітлюється променями, які йдуть від Всевишнього. У променистому сяйві небесної обителі плаває незліченна безліч планет. Вища обитель, Крішналока, випускає промені сяйва, в яких плавають нематеріальні планети. Тому, хто досягне небесної обителі, вже не потрібно повертатися назад, в матеріальний світ, оскільки він досяг вічності, яка не змінюється [21, 31-36].У матеріальному ж світі, навіть досягши вищої планети (Брахмалоки), не говорячи вже про Місяць, живі істоти потрапляють в ті самі умови життя, що й на Землі: народження, хвороби, старість і смерть. Жодна планета матеріального Всесвіту не вільна від цих чотирьох принципів матеріального існування. Живі істоти подорожують у процесі перероджень з однієї планети на іншу. Місяць, Сонце, вищі планети називаються сваргалока, а Земля належить до середньої планетної системи. Згідно з цими уявленнями існують планети трьох різних статусів: вищі, середні і нижчі. Бхагавадгіта повідомляє, як можна відправитися до вищої планетної системи (Девалоки): потрібно тільки поклонятися певному напівбогові певної планети і таким чином потрапити на Місяць, Сонце або на будь-яку іншу з вищих планет. Проте Бхагавадгіта не радить відправлятися на будь-яку з планет матеріального світу, включаючи і вищу з них — Брахмалоку. Вона кличе до планет духовного світу, де вищою є Крішналока (або Голока Вріндавана) — перша обитель Божественної особи (Крішни) [21, 36-37].
Матеріальний світ, за Бхагавадгітою, є дзеркальним відображенням духовного світу (як дерево, коріння якого росте вгору, а крона — вниз). Матеріальний світ — це тільки тінь божественної реальності, і саме по цій тіні люди можуть дізнатися про існування реальності. Люди підвладні дії трьох гун матеріальної природи, звільнення від яких можливе лише в служінні Всевишньому — владиці істинної реальності. Соціальні статуси і прихильності людей обумовлені людськими жаданнями, людським прагненням панувати над матеріальною природою.
Доки люди не відкинуть це прагнення, доти буде неможливим повернення в обитель Всевишнього, у світ непроявленого. Людина повинна прагнути потрапити в це небесне царство, і це можливо: «Кожен, хто, розлучаючись зі своїм тілом, думає тільки про Мене, відразу ж потрапляє в Мою обитель, хай в цьому не буде сумнівів» (Бг. 8, 5).Наш матеріальний світ, згідно з вченням Бхагавадгіти, становить майже четверту частину всього створеного світу. В цьому матеріальному просторі існують мільйони галактик з мільярдами планет і сонць. Але ще більшу частину створеного світу становить духовний світ зі своїми галактиками, планетами і зірками, куди необхідно прагнути після смерті на Землі. При цьому «думки людини у момент розставання з тілом визначають його стан в його майбутньому житті» (Бг. 8, 6). Іншими словами, в момент смерті чоловік може залишатися або в межах впливу нижчої енергії цього матеріального світу, або перенестися в духовний світ, де діє вища енергія Божественної особи. Для того щоб спрямувати розумову енергію людей в духовний світ, Всевишній дав людям Веди, потім роз’яснив їх дохідливіше в Пуранах, нарешті, виклав ще зрозуміліше в Махабхараті, частина якої і становить Бхагавадгіту. Потім вся ведична література була узагальнена у «Веданта-сут- рі», для розуміння якої майбутніми поколіннями Всевишній надихнув написати коментарі під назвою «Шрімад-Бхагаватам». Це і є спосіб повернення в духовний світ, і він гарантує результат. Люди повинні завжди думати про Всевишнього і в той же час продовжувати виконувати свої обов’язки в суспільстві в рамках одного з чотирьох соціальних класів: брахманів (інтелігенція), кшатріїв (адміністратори), вайшьїв (торговці), шудрів (робітники і селяни). Необхідно постійно розвивати в собі, незалежно від соціальної ролі, відчуття любові до Всевишнього. Якщо людина засвоїть принципи, викладені у Бхагавадгіті, вона зможе зробити своє життя довершеним, вважають індуси. У цьому сенс і суть Бхагавадгіти, доктрина якої є дуже поширеною не лише в Індії, а й далеко за її межами.