Класичний період: 300-900 рр.
1 Іравління династії Гупт у Північній Індії відродило імперську модель правління, названу згодом «класичною ерою». Родина Гупт, судячи з усього, належала до багатих землевласників, які поступово захопили політичну владу в регіоні Магадха.
Династія Гупт з’являється зі сходженням на престол Чандрагупти I близько 320 р. н. е. Його спадкоємець Самудрагупта (335 р.) завоював чотири північні царства і приєднав їх до Магадхи, а правителі південних і східних регіонів були примушені платити дань, враховуючи царя Цейлону і населення всіх інших островів (лише саки на заході Індії залишалися нескореними). Самудрагупта панував близько сорока років, після чого царем став його син Чандрагупта II, який володарював також близько сорока років (375-415) і мав репутацію героя. Найбільший військовий похід Чандрагупти II був направлений проти саків, після чого вони були остаточно розгромлені, а Західна Індія приєднана до володінь Гуптів. Наступним царем став Кумарагупта (415-454), за правління якого почався тиск з Центральної Азії гунів, які захопили Бактрію. Найнищівнішого удару вони завдали вже наприкінціV ст., і влада Гуптів протягом подальших п’ятдесяти років припинила своє існування, а їхня імперія розпалася на ряд дрібних царств [254, 70-73].
Разом з гунами, влада яких розпросторилася від Персії до Індії зі столицею Бам’ян (Афганістан), прийшла велика кількість центральноазійських племен, частина яких залишилася в Північній Індії, а частина вирушила далі на південь і захід. Деякі місцеві племена, що жили, наприклад, в Раджастані, змушені були залишити рідні місця. Хвиля завоювань гунів (або хунів) послабшала лише на кінець
VI ст., коли в Бактрії на них напали тюрки і перси. Після нашестя гунів на руїнах імперії Гупт піднеслася родина Пушиабуті, першим царем з якої став Прабакара- вардани, який прагнув завоювання нових земель. Його змінив у 606 р.
син Хартії, який за 41 рік свого правління підпорядкував собі багато ближніх і віддалених царств, зокрема Кашмір і Непал. Царство Харши після його смерті розпалося на ряд дрібних держав. З втратою могутності і впливу Гуптів, які встановили за роки свого правління арійський зразок культури з центральним місцем брахмана, а також їх безпосередніх наступників в Північній Індії центр культурного життя перемістився на Південь. В цей період там відбувався синтез арійської і дравідської культур і водночас виник конфлікт двох регіонів — західного Декану і Тамілнаду, кожний з яких є величезним плато. Проте цей конфлікт мав не стільки географічний, скільки династичний характер і тривав протягом століть [254, 73, під своєю владою майже всю Індію. Бабура на троні у 1530 р. змінив його син Хумаюн, якого проте, незабаром повалив впливовий правитель Біхара і Бенгалії Фарід Шер-хан — виходець з афганського племені сур, що давно осіло на сході Індії. Прийнявши титул шаха, Шер-хан (1540-1545) значно зміцнив центральну владу Делі. Несподівана смерть Шер-хана і подальша боротьба його спадкоємців дала змогу Хумаюну в 1555 р. повернути собі трон. Але вже через рік внаслідок нещасного випадку Хумаюн загинув, а влада перейшла до його 13-річного сина Акбара. Правління падишаха Акбара (1556-1605) було «золотим віком» імперії Великих Моголів. Акбар заручився підтримкою частини раджпутів і незабаром заволодів майже всією Північною Індією [25, І, 329-331]. Водночас як реакція на іноземне завоювання, виникає і нове релігійне вчення — сикхізм.Син Акбара Джахангір (1605-1627) продовжив активну зовнішню політику батька: почав війни в Декані і виступив проти сикхів у Пенджабі. Його син Шах Джахан (1627-1658) підкорив практично всю територію Індії, але був заточений у темницю власним сином Аурангзебом (1658-1707). Кривавий деспот Аурангзеб правив довго і залишив після себе погану пам’ять. Будучи ревним му- сульманином-сунітом, Аурангзеб переслідував як індусів, так і мусульман-шиїтів.
Релігійні переслідування викликали різкий опір населення, спричинили економічну і політичну кризу, що призвело до страшного голоду (тільки у Декані в 1702-1704 рр. з голоду померло близько 2 млн осіб). Проти Аурангзеба повстали сикхи, об’єднані у військову організацію, а також маратхи, раджпути та ін. Цією кризою, особливо після смерті Аурангзеба, одразу скористалися зовнішні вороги. У 1739 р. до Індії вторгся іранський Надир-шах, який розграбував Делі і вивіз до Ірану століттями накопичувані скарби. На руїнах імперії Великих Моголів не припинялися міжусобні війни, чим скористалися англійці, підкоривши Індію до 1803 р. Завоювання Індії англійцями негативно вплинуло на традиційну культуру країни, призвело до встановлення колоніального режиму, який був відмінений лише в 1947 р. внаслідок тривалої національно-визвольної боротьби народів Індії [25, І, 331-337].Політична історія Індії була тісно переплетена з її релігійною історією, деколи такою ж драматичною, як і політична.