Китай в Х—ХІІІ ст.
У сунському Китаї державна ідеологія ґрунтувалася на засадах конфуціанства, надаючи низці його положень нового трактування. Указом імператора Конфуція було канонізовано, на його честь споруджувалися численні храми, а його нащадки користувалися у державі різноманітними пільгами та привілеями.
Пріоритет монаршої влади у цій системі підтримувала і освітня галузь, яка була покликана насаджувати офіційно санкціоновану ідеологію. Підґрунтям освітньої політики було вивчення ретельно відібраних та інтерпретованих ще у танську добу канонів2, у яких релігійна1 История стран Азии и Африки в Средние века. — Ч. 1. — С. 37; История Востока. - В 6 т. - Т II. - С. 158-159, 170-172.
2 История Китая: Учебник [Под ред. А. В. Меликсетова]. - С. 200. та світська влада розглядалися як єдине ціле. Зміцненню сакрального характеру імператорської влади сприяли урочисті церемонії за участі монарха та членів його родини, публічні жертвопринесення, передусім у дні народження правителя. Гоніння на буддизм та утвердження конфуціанства як панівної релігії сприяли поступовому ослабленню буддистського віровчення у Китаї. Уряди Пізнього Чжоу та Сун закривали монастирі та розпускали монахів. Попри втрати підтримки з боку державної влади та знаті буддизм залишався популярним серед широкого загалу, а в багатьох селах продовжували функціонувати невеликі храми та вівтарі, які обслуговували від одного до трьох монахів. Продовжували зберігати свій вплив буддистські секти. Найбільшою підтримкою буддизм користувався у південно-східних районах імперії Сун. Зберігав свої позиції даосизм, користуючись певною підтримкою навіть при імператорському дворі, особливо на початку ХІІ ст. Показовим є формування канонів неоконфуціанства. В його основу лягли праці Чжоу Дуньї (1017—1073 рр.), Чжан Цзая (1020-1078 рр.), Чен Хао (1032-1085 рр.), Чень І (1033-1107 рр.), Чжу Сі (1130-1200 рр.).
У соціальному плані неоконфуціанство утверджувало існуючі ієрархію та нерівність, співвідносячи їх з поняттям особистого обов’язку. Претендуючи на роль єдиної ортодоксальної ідеології неоконфуціанство народжувалося у протистоянні з буддизмом та даосизмом, одночасно увібравши низку їхніх положень, укорінених у масовій свідомості (зокрема космогонічні теорії) [702].Китай як унікальне державне утворення виробив власну модель дій щодо релігії та церкви як соціогуманітарного інституту, який активно використовувався у практиці державотворення. Соціокультурні процеси, які проходили тут, були нерозривно пов’язані з історичними традиціями та віруваннями. Основу традиційного ставлення китайської влади до релігії становило:
1) нерозривна єдність державного ритуалу і народних вірувань, що забезпечувало китайську монархію автохтонним сакральним фундаментом, який за віком та рівнем організації переважав організовані релігії, що входили у „сань цзяо”;
2) прагматичне ставлення до релігії, що виявлялося у сакральному домінуванні держави і державності та трактуванні релігій як учень, допоміжних при управлінні, навчанні народа „добру”[703].
Висновки. У Середньовічному Китаї склався союз держави та церкви, що сприяло гармонізації внутрішньополітичної ситуації. Створюючи матеріальні умови для діяльності церковних та релігійних організацій, органи державної влади спиралися на них при реалізації державної політики. Державна влада брала на оззброєння релігійні уявлення, використовуючи їх у системі ідеологічних доктрин.
Характеризуючи релігійну політику Середньовічного Китаю слід виокремити такі риси:
• поступальний розвиток системи взаємин релігії та держави;
• нерозривна єдність державного ритуалу і народних вірувань;
• використання релігії як інструменту оптимізації державної політики та державного управління;
• лояльне ставлення держави до різних ідеологічно- релігійних уявлень.
Список рекомендованої літератури
1.
Крюгер Р. Китай. История страны [Пер. Д. Воронина, Ю. Гольдберга; предисл. К. Королева] / Р. Крюгер. — М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2008. — 544 с.2. Малявин В. В. Китайская цивилизация / В. В. Малявин. — М.: Дизайн. Информация. Картография, Астрель, АСТ, 2001. - 632 с.
3. Мартынов А. С. Буддизм и двор в начале династии Тан (УІІ—УІІІ вв.) / А. С. Мартынов // Буддизм и государство на Дальнем Востоке: Сб. ст. [Отв. ред. Л. П. Делюсин]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1987. — С. 91—108.
4. Переломов Л. С. Конфуцианствои легизм вполитической истории Китая / Л. С. Переломов. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1981. — 334 с.
5. Федоренко Н. Т. Древние памятники китайской литературы / Н. Т Федоренко. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1978. — 320 с.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть характерні засади розвитку державної політики у релігійній сфері середньовічного Китаю.
2. Простежте взаємодію буддизму, конфуціанства та даосизму при формування ідеологічних доктрин китайських держав Середньовіччя.
Теми рефератів
1. Взаємини держави і церкви у середньовічному Китаї.
2. Розвиток державно-релігійних інститутів у Китаї.
Теми контрольних (курсових) робіт
1. Релігійна політика Танського Китаю.
2. Конфуціанство у системі державної ідеології Середньовічного Китаю.
3. Буддизм як державна ідеологія ранньосередньовічного Китаю.