Тема 28. Тангутська держава
У ІХ ст. правлячий клан дансянів, більш відомий у європейській історичній літературі під монгольською назвою тангути (самоназва мінья), закріпився у центрі території Ордоса. Резиденція правителів розташовувалася у місті Сячжоу.
Достатньо динамічною була релігійна картина Сі- Ся. Центр Ордоса, так звані „П’ять округів”, у Х ст. набув повної самостійності. Тангутське населення становило абсолютну більшість цього району. Зміцненню незалежності тангутів сприяла внутрішньополітична боротьба усередині Китаю, яка призвела до його розпаду на ряд держав у період правління П’яти династій і виникнення на півночі могутньої киданської держави Ляо, яка підтримала прагнення правлячого тангутського дому Тоба до незалежності. Однак після об’єднання Китаю династією Сун (960 р.) нею було у 982 р. зроблено спробу відновити китайський контроль у цьому регіоні. У відповідь один із членів правлячого дому Тоба Цзицянь відкрито виступив проти Китаю і розпочав боротьбу за утвердження незалежної Тангутської держави. У 989 р. кидані визнали Цзицяня ваном держави Ся, а в 997 р. він підкорив територію „П’яти округів”. У 1002 р. тангути оволоділи містом Ліньчжоу. Сун, уклавши угоду, фактично визнавала незалежність Сі Ся. Її правитель Демін став готуватися до прийняття імператорського титулу і в 1016 р. посмертно оголосив імператором свого батька Цзицяня, а в 1028 р. проголосив сина спадкоємцем імператорського престолу. Новою столицею держави стало місто Сінчжоу. Мир з Китаєм дав можливість посилити тиск на тибетців та уйгурів і у 1028 р. Сі Ся приєднала області з містами Лянчжоу та Ганьчжоу. У 1036 р. володіння Сі Ся просунулися на захід до кордонів Хамійської оази.У 1031 р., після смерті Деміна, до влади прийшов його син Юньхао, який у 1032 р. проголосив нове гасло царювання Сянь- дао („Ясний шлях”) на відміну від сунських, які були засобами хронологічного обрахунку.
Наступним кроком нового імператора стало уведення у 1033 р. для усіх чоловіків єдиної зачіски туфа, що символізувала покірність та духовну єдність усіх підданих правителя. При Юньхао та його наступниках поняття „власного шляху” виражалося у створенні ідеологічної платформи тангутської державності, одна з підвалин якої полягала в буддизмі, інша — у творчому копіюванні та розвитку інститутів, запозичених з китайської держави. Важливу роль у поширенні буддизму у Сі Ся відіграли уйгури. Їхні численні буддистські храми продовжували існувати при тангутській адміністрації, а вчені уйгурські монахи були втягнені до пропагування нового вчення серед тангутських племен. Уйгури долучалися до перекладу буддистських сутр з китайської на тангутську мову. В 1047 р. Юань-Хао побудував монастир Гаотай, де тангутський уряд зібрав усі надані китайцями сутри. Буддистське духовенство взяло участь у виробленні засад духовно-ідеологічного розвитку Сі Ся. З 32 монахів ще в 1038 р. було сформовано окрему групу, якій доручили здійснити переклад буддистського канону тангутською мовою.В 1094 р. відбувся державний переворот, під час якого до влади прийшов Цяньшунь, який змінив вектори розвитку релігійної сфери. Винищення клану Лян і повернення до влади Тоба (тангутське Веймін чи Нгвемі) зумовило поступове відновлення позицій конфуціанства і забезпечило його формальну, принаймні на початку, єдність з буддизмом. Однак невдовзі державна політика у релігійній сфері зазнала істотних змін. За правління імператора Женьсяо (1139— 1193 рр.), напівкитайця за походженням, було змінено засади особливого шляху духовного розвитку Тангутської держави. В 1146 р. у Сі Ся офіційно запровадили культ Конфуція, якому надали титул імператора Веньсюань. У всіх областях країни наказувалося звести йому храми. Почався активний переклад конфуціанських канонічних книг тангутською мовою. Попри те, що буддизм зберіг свої позиції у деяких сферах, він вже не міг претендувати на своє попереднє місце основи державної доктрини[DCCIV].
У Великому Ся закон забороняв безконтрольне пропагування релігійних учень. Буддисти, які прибули з Тибету та Індії, без доповіді чиновникам не мали права займатися поясненням „закону”. Заборонялося використовувати у проповідях те, що могло порушити суспільний спокій. Влада могла заарештовувати будь-якого проповідника, який порушив цей закон, і засудити винуватця на три роки каторжної праці, за те, що він діяв урозріз з ученням (дхармою)[DCCV].
Висновки. Релігійна політика стала важливим інструментом розбудови тангутської держави Сі Ся та формування єдиної державної ідентичності. Пошуки моделі „власного шляху” зумовили створення ідеологічної платформи тангутської державності, одна з підвалин якої полягала в буддизмі. Центром поширення буддистської віри став монастир Гаотай, збудований Юань-Хао в 1047 р., де тангутський уряд зібрав усі надані китайцями сутри. Відхід від орієнтування на монопольне становище буддизму за Цяньшуня був зумовлений впливом сусідньої держави. Офіційне запровадження у 1146 р. у Сі Ся культу Конфуція та його підтримка органами державного управління у центрі та на місцях керувалося прагненням оптимізації духовної галузі країни, передусім з огляду на зовнішньополітичні чинники (близькість Китаю).
Список рекомендованої літератури
1. История Востока. — В 6 т. — Т.ІІ: Восток в средние века [Отв. ред.: Л. Б. Аблаев, К. З. Ашрафян]. — М.: Восточная литература, 1995. — 716 с.
2. Кычанов Е. И. История Тангутского государства / Е. И. Кычанов. — СПб.: Ф-т филол. и искусств СПбГУ, 2008. - 767 с.
3. Кычанов Е. И. Правовое положение буддийских общин в тангутскому государстве / Е. И. Кычанов // Буддизм, государство и общество в странах Центральной и Восточной Азии в Средние века: Сб. ст. [Ред. кол.: Ю. А. Петросян (предс.) и др.; Отв. ред. Г. М. Бонгард- Левин]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1982. — С. 28-62.
Питання для самоконтролю
1. Визначте особливості розвитку духовної сфери Сі Ся.
2. Чим були зумовлені зміни у державній політиці щодо релігії у Тангутській державі?
Теми рефератів
1. Релігія та релігійна діяльність у Тангутській державі.
2. Взаємини держави і церкви у Сі Ся.
Теми контрольних (курсових) робіт
1. Релігійні інститути Тангутської держави.