Кавказ - один з осередків антропогенезу

Кавказ — один з районів найдавнішого розселення людини, і є достатньо підстав стверджувати, що ця територія, поряд з областями Середземномор’я та Північ­ною Африкою, належала до зони антропогенезу [2, 9].

Прикметно, що пам’ятки архаїчного ашеля зосереджені лише в Півден­но-Західній Європі та в Південно-Західній Азії, а за особливостями поширення вони зближуються з африканським ашелем: деякі з них розташовані на чималих висотах. До архаїчного ашеля належать Торральба й Амброна (Іспанія), Терра Амата (Франція), Альпіарка (Португалія). Ареал пам’яток та їхні специфічні осо­бливості свідчать про африканське походження архаїчного ашеля Європи. На думку авторів «Історії Європи», існувало три ймовірні шляхи проникнення носіїв африканського ашеля в Південну Європу: перший найкоротший шлях суходо­лом — через Босфор і Дарданелли, а також — через Кавказ; другий — через Тунісь­ку затоку і третій — через Гібралтар. Імовірність першого із зазначених шляхів підтверджується знайденням черепа в Петралоні (Греція), що належить архан­тропові, який еволюціонував, і має певну схожість з африканськими черепами.

«Культ черепа», виявлений в Азихській печері (про це свідчить збережен­ня ведмежих черепів у спеціальній схованці), доводить появу перших релігійних уявлень у давніх жителів цієї зони. Наявні на одному з ведмежих черепів вісім насічок, очевидно, свідчать про якісь космологічні уявлення (відомі з інших зон ойкумени перші графічні знаки мають вік близько 300 тис. років). Як у печерних, так і у відкритих стоянках Закавказзя знайдено різні знаряддя праці мустьєрської культури, що веде до культур верхнього палеоліту — періоду появи сучасної люди­ни (Homo sapiens sapiens). На початок XII тис. до н. е. на зміну давньому кам’яному вікові в Закавказзя приходить мезоліт, представлений давніми наскельними ма­люнками, появою лука та стріл, човна й весла, а також поступовим переходом від привласнюючого до відтворюючого господарства, розширенням зв’язків із сусід­німи територіями [2, 10].

VII-VI тис. до н. е. були періодом неоліту, в якому відтворююче господар­ство стає провідним, розвиваються скотарство та землеробство, утворюються родові громади. За неолітом настав енеоліт, що охопив VI-IV тис. до н. е. (тільки на території Азербайджану знайдено майже 150 пам’яток цього періоду). Люди цієї доби вже будували глинобитні та цегляні будинки з кам’яним фундаментом. Вогнище обладнували на долівці, а запаси зерна зберігали у великих глиняних гле­чиках і спеціальних ямах. В енеолітичний період значно розширюються зв’язки з країнами Близького Сходу. З середини IV тис. до н. е. починається епоха ранньої бронзи. З бронзи виготовляли різноманітні знаряддя праці, зброю та прикраси. Житлові й інші споруди цієї епохи мають своєрідну архітектуру: будинки здебіль­шого були округлої форми (проте зустрічаються і квадратні). Згодом остаточно затверджуються патріархальні відносини, зароджується знать, значного розвитку набуває ремісниче виробництво [2, 11].

Наприкінці III тис. до н. е. починається епоха середньої бронзи, пов’язана зі зростанням чисельності населення та площі заселених на Кавказі територій. Виникають перші племінні союзи — об’єднання племен кутіїв, луллубеїв, хуритів тощо. В цей період у сусідніх з Кавказом країнах з’являються перші писемні ві­домості про племена, що живуть на його теренах. Антропологічні матеріали, за повідомленнями азербайджанських учених, дають змогу стверджувати, що у фор­муванні фізичного типу сучасних кавказьких народів брали участь два європеоїдні антропологічні типи, що з найдавніших часів існували на цій території. Один з цих типів («кавкасіонський») набув поширення переважно на території Централь­ного Кавказу. Другий тип, що брав участь в етногенезі (зокрема, закавказьких ет­носів), визначається як «середземноморський» [2, 11].