Камбуджадеша (Ангкор).
За правління Джаявармана І (655— 681 рр.) могутня кхмерська армія почала просування уздовж Меконгу, дійшовши до районів В’єнтьяна та Луангпрабанга. Міцний апарат державної влади зробив можливим створення і укорінення ідеологічних засад нової держави.
Стали практикуватися возвеличування влади монарха, його міністрів і чиновників. Поступово кхмерське суспільство перейшло до культу Шиви, хоча це не заперечувало культу Шиви-Вішну (Харіхари)[747] [748]. За Джаявармана ІІ світська і духовна влада злилися, надавши завершеного вигляду культу девараджі. Тому кхмерська держава являла собою необмежену деспотію, у якій всевладний монарх водночас був живим втіленням Верховного Бога. Злиття службової та неслужбової землевласницької аристократії з духовенством створило у державі міцну соціальну базу і дозволило перейти до широкомасштабної зовнішньої експансії. Кхмерська держава перетворилася на потужну імперію, втягнувши в орбіту свого гуманітарного впливу низку сусідніх племен, племінних об’єднань, народів та держав.Культ девараджі був поєднанням аустроазійського культу предків (насамперед, предків монархів) і культу духів землі з малопоширеним у індійському світі, однак вкрай органічним у кхмерському середовищі тантричним уявленням про божественну силу і могутність правителя у поєднанні з основними особливостями шиваїзму. Урочистий обряд девараджі був процедурою суміщення земної і божественної влади в особі даного монарха. Основним божеством став Шива, а символом могутності — лінга (фалічний символ). Езотеричний характер культу визначається його спрямованістю не на пропаганду вчення та поширення текстів, а передусім на демонстрацію надприродної сили. Співучасть в обряді стала потужною соціоінструментальною функцією культу Шиви, зумовлюючи інтеграційні процеси в суспільстві на глибинному рівні. Відповідно культ Шиви розвивався, переважно, у сфері „людина — суспільство — Бог”, санкціонуючи реальність лише в галузі суспільних відносин; сфера „людина — Бог” залишалася іншим культам (місцевим, буддистським, індуїстським).
Служителями культу девараджі були частково брахмани, які становили не замкнену варну, як в індійських спільнотах, а стан священнослужителів, частково цивільні службовці (адміністратори) держави.За правління Джаявармана ІІІ (854—877 рр.) відбувалося активне економічне та соціальне освоєння як ядра, так і периферії створеної його батьком імперії. Це стало підґрунтям нової хвилі завоювань вже за Індравармана І (877 — 889 рр.) та Яшовармана І (889 — між 900 і 912 рр.). Наприкінці ІХ — на початку Х ст. відбувається процес наділення кньомів землею та їхнє перетворення у категорію залежного селянства. Частина селянства потрапляє у залежність від храмів, які істотно зміцнюють не лише соціальні, а й політичні та економічні позиції у державі.
Процеси об’єднання власне кхмерських земель та створення на їхній базі поліетнічної імперії потребували формування єдиного гуманітарного простору. Свідченням цього стало масована пропаганда засобами архітектури та мистецтва ототожнення Бога і царя. Саме у цей час було споруджено перший з відомих нам храмів королівської лінги. Поступово масштаби культового будівництва зростають і воно починає підривати економічний потенціал держави.
Завдяки династичному шлюбові Індравармана І вдалося включити у державу старовинні землі Бапнома, області уздовж Меконга і басейн р. Мун, завершивши об’єднання земель колишньої Камбуджі (Ченли). Індраварман І проголосив себе сюзереном Джави (малайська держава Шрівіджайя). Політико- релігійна єдність держави підтримувалася розгалуженим апаратом чиновників та феодалів.
За правління сина Індравармани І, Яшовармана І, чергову столицю перенесли в Амарендрапуру. Духовні інститути взяли активну участь у процесі господарського розвитку країни, насамперед створенні малих ірригаційних систем. Духовенство усіх релігій отримуючи необроблені землі, часто на кордонах кхмерської території, організовувало їхнє оброблення силами кньомів та анаків. Храмові міста перетворилися у політичні та економічні центри країни. Джаяварман ІУ (921/927—948 рр.) ввів у практику будівництво величезних храмів, зразком яких виступає храм лінги Трібхуванешвара. На його вершині стояла королівська лінга, яка мала кхмерську назву камратнг джагат та раджа (Бог, який є царськість)[749].