В’єтнам.
У ранньому середньовіччі в’єтська держава займала територію сучасного Північного і частково Центрального В’єтнаму, межуючи з Китаєм, тайською державою, племенами горян, кхмерською імперією Камбуджадеша і державою Тямпа.
Однак навіть у добу „північної залежності” від Китаю (І ст. до н. е. — кінець ІХ ст. н. е.) його культурний та ідеологічно-релігійний вплив був слабко помітним через віддаленість китайських провінцій та малочисельність китайських чиновників у країні. У 541 р. національно-визвольне повстання завершилося перемогою і його ватажок, великий чиновник Лі Бон (541— 603 рр.) проголосив себе імператором, заснувавши династію Ранніх Лі. Почалася розбудова держави, названої Імперією Вансуан („Імперія десяти тисяч весен”). Було створено адміністративний апарат у центрі та органи управління на місцях. Вагому роль у системі державного управління країни відігравав буддизм. У 603 р. в’єтські війська знову зазнали поразки, і Вансуан змушена була визнати владу імперії Суй, відновивши китайську адміністративну систему. Після 905 р. до влади у країні прийшла місцева землевласницька аристократія, яка прибрала до рук і маєтності китайських чиновників1. З правлінням Пізніх Лі (1010—1225 рр.) В’єтнам перетворюється на централізовану державу, а з 1054 р. отримує назву Дайв’єт (Великий В’єт). Буддистська сангха стала на бік центральної влади та службової аристократії у боротьбі з удільними феодальними володарями. Столицю перенесли у місто Тханглаунг, весь адміністративний апарат поставили під суворий контроль і чиновників змусили присягати особисто вуа. Країну поділили на 26 провінцій, на чолі яких стали родичі та найближчі соратники правителя[750] [751]. Уже в 1028 р., на першому році правління ери Тхіен тхань вуа надали почесний титул:„Імператор, пізнавший Небо, керуючий долею і пошановуючий дао, високоморальний, освічений, войовничий, шляхетний і гуманний, надзвичайно добрий, встановлюючий закони, замирюючий народ, здійснивший божественне знамення, втілюючий початок, досягнувший межі, маючий небачені заслуги, отримавший справжній скарб, пізнавший основи, осягнувший таємності, квітнучий, що всеутверджується, мудрий, доброчинний переможець, шанобливий син”[752].