«Калевала»: перехід від матріархату до патріархату
«Калевала» («Земля героїв») — це результат багаторічної праці Еліаса Леннрота (1802-1884), сільського лікаря і дослідника фінської міфології, який на основі фінських народних пісень (рун) створив величний епос (1849 р.) обсягом близько 23 тисячі віршованих рядків [95, 325].
Руни «Калевали» відтворюють головним чином міфічну доісторію фінського народу — суомі. Основний сюжет. етносу — це боротьба між двома родами, двома країнами, що символізує боротьбу добра і зла. Країна Калевала, земля Сонця і працелюбних людей, протистоїть країні Похйолі, землі темряви і її служителів, які живуть розбоєм і злодійством. Господинею Похйолі є Льовхі, яка привласнює собі зроблений ковалем Ільмаріненом чудодійний млин Сампо. Сини Калевали прагнуть в озброєній боротьбі повернути собі Сампо — джерело добробуту своєї країни, проте під час бою млин розвалюється і падає в море. З часом тільки уламки Сампо хвилі приносять до берегів щасливої Калевали [95, 9].Суспільний устрій, відтворений у «Калевалі», — це родова організація, близька до матріархату. Найдавніші руни епосу, в яких розгортається міф про створення неба, моря, землі з яйця дикої качки, походять з доісторичних угро-фінсь- ких і прибалтійських етносів. У першій руні «Калевали» розповідається про те, як незаймана дочка повітря опустилася з небесних палаців у первісне море і багато століть плавала на поверхні вічних вод, поки Вітер «плід надув дівиці». Протягом семи століть Мати води плавала з дитиною в утробі, але не могла народити. Вона молилася верховному богові Укко, і він послав качку, яка звила кубло на коліні діви. Качині яйця скотилися з коліна і розбилися, утворивши землю, небо, сонце, місяць і хмари. Потім сама Мати води, продовжуючи плавати в океані, взялася за роботу як один з деміургів. Весь цей час дитя залишалося в її утробі, досягнувши там досить зрілого віку — тридцяти років. Після виходу з материнської утроби це дитя багато років ще перебувало в морі, поки не випливло на берег.
Так народився Вейнемейнен — «племені співаків молодецьких славнозвісний прародитель, дівою Ільматар народжений» [95, 10, 111, 223-225].Часто співака Вейнемейнена ототожнюють з Орфеем, а коваля Ільмарі- нена — з Гефестом. Відомі фінським рунам, як ми бачимо, й інші боги. Творцем всього світу був Юмала — це сила, яка все створює і всім керує. В угро-фінській міфології Юмала є загальним найменуванням божества, надприродного створіння, насамперед Духа неба, і ця назва часто використовувалася у множині для позначення класу небесних божеств. Після християнізації у прибалтійських народів ім’я Юмали почало означати християнського Бога-Отця [95, 19, 139, II, 679]. В образі Укко («старший, старий, небесний дід») відображений верховний бог, громовержець. Він — старий із сивою бородою, у блакитній накидці, який роз’їжджає на колісниці по небесній дорозі, тобто персоніфікація грому й блискавки. Його основними атрибутами є блискавка, сокира, меч. Укко вражає громом і блискавкою злих духів, які можуть сховатися від нього тільки у воді. Він — хранитель худоби і допомагає молоти хліб, тобто є покровителем урожаю. Святилищами Укко були гаї і камені. Відомо, що Укко вступає у священний шлюб зі своєю дружиною Рауні (ім’я Рауні, ймовірно, ранній епітет Укко, що означає «купа каменів»), і від цього шлюбу йде родючий дощ, що забезпечує врожай. Культ Укко — «старого» пов’язаний також з культом предків й іноді зближується із значенням Юмала [139, II, 546].
Вітер Ільма породив, як ми вже знаємо, дочку Ільматар — Матір води, яка створює скелі і морські береги, а також підводні камені. Ільматар і Ільма (тобто вода і вітер) породили мудрого діда Вейнейменена — головного богатиря і співака «Калевали». За допомогою Укко Вейнейменен створює на землі рослини. У Вейнейменена є брат Ільмарінен, син вітру, віщий коваль, управитель вітрів і уособлення вогню. Він культурний герой і деміург, образ якого сходить до угро-фін- ських божеств неба, вітру, повітря («Ілма» — «повітря, небо, погода»).
Ільмарінен виковує небеса, світила, плуг, меч та ін.), тобто є небесним ковалем. Проте, як деміург, Ільмарінен поступається Вейнейменену, який є могутнішим [95, 19-20, 139, I, 507-508].Зло в «Калевалі» втілене в образі Хійсі, який володарює на землі, і Льовхі, яка народилася від холоду. Вона живе в похмурій країні Похйолі і керує морозами і снігами. Льовхі допомагає сліпій дочці царя мертвих породити дев’ятьох синів- хвороб, вона також краде сонце і місяць, занапащає худобу [95, 20]. Хійсі — це лісовий дух, велетень, біс, божество полювання. У рунах про полювання на гігантського лося Хійсі-мисливець ніяк не може його наздогнати. Він виступає також як покровитель і згубник худоби. Купи каміння називають «садами Хійсі», оскільки, за переказами, вони виникли через те, що велетні закидали один одного каменями [139, II, 592]. У «Калевалі» є також царство мертвих — підземний острів Ту- онела з царем і царицею Туоні, а також їх дочкою Туонетар. На противагу Туонелі в надзоряних країнах існує житло Юмали, де виготовляють лікарські олії, щоб повертати до життя убитих. Жителі Калевали і сам Вейнейменен їздять сватати дочок Льовхі, що є ниткою, яка пов’язує всі події епосу «Калевала» [95, 20].
Загалом фінська «Калевала» відобразила надзвичайно тривалий період становлення релігійно-міфологічних уявлень: від родової матріархальної організації і матріархальних благих деміургів з їх чоловічими корелятами в образі небесних співаків і ковалів — до протиставлення патріархальної Калевали та матріархальної Похйоле на чолі з шкідливою Льовхі. Проте матріархальний устрій у фінському епосі залишається ще до кінця не подоланим, що знаходить своє віддзеркалення в обрядах сватання синів Калевали до дочок Льовхі.
Найзагальніші тенденції розвитку релігійно-символічних систем, які ми простежили на матеріалах світових міфологій, дають змогу перейти безпосередньо до неолітичної релігії ранніх землеробів, які є важливою складовою подальшого становлення комплексу вірувань індоєвропейських народів.