Два деміурги
Образ богоборця-узурпатора і його антипода знайшов своє віддзеркалення в досить поширених міфах про двох деміургів, які творять біле і чорне людство. Наприклад, тюрки Сибіру розповідають, що коли деміург Паджана створив перших людських істот, виявилось, що він не може вдихнути в них життєдайний дух.
Тож він піднявся на небеса взяти душі у Куде — верховного бога. У цей час з’явився диявол Ерлік і споганив перших людей своєю слиною, після чого сховався, оскільки побачив бога, який повертався з диханням життя [111, 220]. Подібний сюжет представлений і в біблійній Книзі Буття про спокушання першожінки Єви змієм-дия- волом, від чого з’явилися на Землі покоління перших людей — каїнітів і сифітів. У цій самій книзі Біблії наведені і два акти творення перших людей, один з яких здійснює Елохим, а другий — Єгова. Варте уваги те, що американський дослідник З. Сітчин у своїй книзі «Війни богів і людей» (М., 2000) проводить паралель між біблійними і шумерськими сакральними персонажами і доходить висновку, що біблійний Елохим — це шумерський Енліль, а біблійний Змій — це Енкі, образ якого багато в чому тотожний західносемітському образу Ямму-Яхве.У другому томі цього видання (с. 600-608) ми описували паралелі між релігіями ацтеків і давніх євреїв, де образ головного божества Тескатліпоки (двійник ацтекського бога Уїцилопочтлі) багато в чому відповідав образу Ямму-Яхве. На цей образ звертає увагу і Дж. Кемпбелл, який вважає, що народи Мезоамерики були «скорені сильною магією раси ацтеків», яка вторглася на чолі з Тескатліпокою- Уїцилопочтлі [111, 268]. Найдавнішою іпостассю Тескатліпоки був ягуароликий бог гірських печер, землетрусів і нещасть. Він був також богом ночі, чаклунів і розбійників, а одним з його уособлень був жертовний кам’яний ніж. За деякими міфами, він, як і єгипетський Сет, був пов’язаний з Полярною зіркою і сузір’ям Великої Ведмедиці.
Тескатліпока, як і Єгова, вважався одночасно творцем і руйнівником світу, суддею і месником. Його називали «ворог», «сіяч розбіжностей», «той, чиїми рабами ми всі є» й іншими невтішними епітетами. В основі своїй Тес- катліпока був хтонічним богом підземних сил і вулканів, нічного зоряного неба і обсидіану, з якого виготовлялися жертовні ножі. В одній зі своїх іпостасей — Шипе-Тотека («червоний Тескатліпока») — він був пов’язаний з хмільним трунком октлі і мав прізвисько «наш вождь плаского каменя» (ймовірно, вівтаря). Шипе-Тотек зображався в куртці із зідраної людської шкіри, зашнурованої на спині; від ліктів звисали руки жертви з розчепіреними пальцями. На обличчі його маска з людської шкіри, на голові конічна шапка, в руках — жезл. Тескатліпоці в його різних іпостасях приносилися численні людські жертви [139, II, 504, 644].
У ацтекських міфах Тескатліпока-Уїцилопочтлі виступає як супротивник або як суперник іншого бога-творця Кецалькоатля, якого називали «дорогоцінний близнюк». Кецалькоатль був творцем людини і культури, покровителем жерців і нації, богом вітру і планети Венера, богом близнят і Вранішньої зірки, правителем столиці тольтеків — Толлана (Тули). В міфології ацтеків батьком і Кецалькоатля, і Уїцилопочтлі (двійника Тескатліпоки) був Мішкоатль («хмарний змій»), який спочатку вважався божеством полювання (вшановувався у вигляді оленя), а потім — богом зірок і хмар [139, II, 161]. Зображення Кецалькоатля відомі з VIII ст. до н. е. Кецалькоатль навчив людей знаходити і обробляти коштовні камені, будувати, спостерігати рух зірок, обчислювати дати за календарем, вирощувати маїс. Він є також установником жертвопринесень (замінивши криваві жертви на безкровні), постів і молитов. Відомий міф про те, що Кецалькоатль спускався в пекло і повернувся звідти живим [139, I, 646; II, 150]. Толлан — головне місто тольтеків, яким правив добрий Кецалькоатль, уявляли місцем достатку і краси, справжнім раєм (ці уявлення про рай склалися в Мезоамериці дуже давно, ймовірно, ще в часи ольмеків, тобто близько II тис.
до н. е.). За переказом, одного разу в Толлані з’явився антипод Кецалькоатля — Тескатліпока і переконав Кецалькоатля покуштувати октлі — хмільний трунок із соку агави. Внаслідок сп’яніння Кецалькоатль вчинив гріх зі своєю сестрою. Протвережений, він зрозумів, що втратив свою чистоту, і відчужився у добровільне вигнання, в країну Сходу (тобто через Атлантичний океан), обіцяючи через деякий час повернутися з-за океану [139, I, 646]. Йдучи, Кецалькоатль, за одним із міфів, вистрілив своєю стрілою-деревом в інше дерево, від чого утворився хрест, а душа його стала Вранішньою зіркою [111, 266]. Кецалькоатль змальовувався часто бороданем (в індійців борода не росте), тому коли бородаті іспанці висадилися в імперії ацтеків, на східному узбережжі Мексики, та ще й у рік, присвячений Кецалькоатлю, ацтеки сприйняли їх за свиту Кецалькоатля, який повернувся [139, I, 646].Цей історико-міфологічний приклад є дивним з будь-якого погляду: по-перше, він підтверджує виконання давніх пророцтв; по-друге, він переконує у невідворотності покарання за вчинене зло. Падіння могутньої імперії ацтеків на чолі з їх кривавим Тескатліпокою-Уїцилопочтлі від купки іспанців-християн справді сприймається як диво, передбачене за кілька століть до його здійснення. Кривава магія жорстокого бога ацтеків, який, на диво, до дрібниць нагадує єврейського бога, не змогла врятувати його прибічників від загибелі, що має бути повчальним прикладом і для сьогоднішніх шанувальників злого начала.