Ісландія.
Ісландія тісно пов’язана з історією скандинавських країн. Вже перші вікінги, які висадилися на її березі, знайшли тут речі монахів-ірландців, доля яких невідома. З 870 р. починається активна колонізація острова, у процесі якої з’являються перші органи управління, закладається ґрунт для симбіозу язичництва та християнства з урахуванням соціокультурних особливостей острова.
Державно- управлінська модель середньовічної Ісландії формувалася на основі родових інститутів управління (хреппи, тинги, годороди, альтинг). Першим єпископом острова у середині ХІ ст. призначили Іслейфура. Особливості політичної системи на Ісландії зауважив Адам Бременський: „Їхній єпископ для них король”. Це саме твердження повторює Джералд Баррі: „У цього народу король — священик, князь — головний пастух. У руках єпископа світська і духовна влада...”. У 1000 р. ісландський Альтинг проголосив християнство офіційною релігією країни[1029] [1030], зобов’язавши хреститися усе населення острова[1031]. Мирне прийняття християнства сприяло збереженню традиційної соціокультурної спадщини. Після цього взаємодія світської влади з релігійними інститутами (християнською церквою) перетворюється на основу поступального суспільного розвитку. Свій внесок у формування середньовічної ісландської культури та державності зробили єпископи Іслейв (1056-80-ті рр. ХІ ст.) та Гіцур (пом. 1118 р.)[1032].