Індуська книга смерті

Упродовж багатьох століть ця книга (Гаруда — Пурана Сародхара) використовуєть­ся в Індії під час проведення посмертних церемоній. Її автором вважається Наванід- хірама, який написав свою працю в результаті глибокого вивчення священних книг індуїзму.

Коли дихання вмираючого зупиняється, виникає божественне бачення — всі світи уявляються як один. Тоді підходять два страхітливі посланники Ями і витягу­ють арканами з тіла померлого істоту завбільшки з великий палець, яка бачить збоку своє бездиханне тіло. Потім стражники волочать грішника в царство Ями через розжарені пустелі, підганяючи його батогами, поки він не постане перед очима страхітливого Ями. Протягом 9 днів і ночей душа, що розлучилася з тілом, отримує їстівні підношення від своїх родичів, що залишилися в світі живих, а на десятий день померлий знаходить нове, «загробне» тіло. Довжина «шляху Ями» вимірюється 86 тисячами йоджан (за одними даними, 1 йоджана становить близь­ко 4 км, за іншими — 13-14 км). Протягом року грішник, зв’язаний слугами Ями, йде цим шляхом у пекло без відпочинку, вдень і вночі.

На «шляху Ями» грішника палить спека, мучить спрага, його кусають люті звірі, він падає у смердючі колодязі. На середині цього шляху тече жахли­ва річка Вайтарані з гною і крові, що кишить крокодилами, п’явками, зміями, стерв’ятниками. Сотні тисяч вирв затягують грішника на дно, де він перебуває в муках якийсь час. Потім він знову продовжує свій страшний шлях до царства Ями. Йде померлий цією дорогою, як зазначено, цілий рік. Нарешті, він приходить в царство Ями, де його зустрічає сторож Дхармадхаваджа, який від Читрагупти, котрий записує справи людей, дізнається все про прибулого. Цар Справедливості (одне з імен Ями) заслуховує злі і добрі справи. Грішні люди бачать жахливого Яму — у нього величезне тіло, він сидить на буйволі, з жезлом в одній з 32 рук, він чорний, гуркоче, зростом у три йоджани (тобто не менше 12 км), з червоними очима і довгим носом, із зяючим ротом, з якого стирчать ікла. Цар Яма призначає відповідне покарання для кожного грішника. Виконавці вироку Ями тягнуть гріш­ників у пекло. Там їх приковують до величезного дерева головами вниз, над пала­ючим вогнем, і б’ють. Деяких грішників розпилюють пилами, інших розрубують сокирами, третіх варять у смолі, четвертих спресовують у спеціальній машині, п’ятих топчуть слони та ін. Всього існує 8400000 пекол, в центрі яких 22 найжах- ливіших. Всі ці пекла створені з жалю і хвороб різних видів, різних плодів гріха і населені безліччю слуг Ями. Грішники страждають в них до закінчення кальпи [91, 7-13].

Після закінчення кальпи, що супроводжується вселенським потопом, гріш­ники народжуються на землі знову відповідно до своєї карми: скелями, росли­нами, комахами, плазунами, рибами, птахами, тваринами, хворими людьми або людьми низького походження. Стверджується, що існує 8400000 форм життя. Для того щоб уникнути долі грішників, необхідно, за «Індуською книгою смер­ті», поклонятися Вішну, обов’язково мати синів і внуків, здійснювати необхідні обряди і сповідувати чесноти: «праведність підтримується вірою, а не нажитим багатством; мудрець, навіть живучи в убогості, має цю віру і йде в рай» (VIII, 110-111).

Грішники йдуть в царство Ями тільки південним, описаним вище шляхом. А праведники вирушають туди трьома іншими шляхами — східним, північним і західним. Для них царство Ями постає у вигляді чотирикутного міста, з чотир­ма брамами, побудованого з діамантів, невразливого для демонів і напівбогів, з високими кріпосними валами завширшки в тисячу йоджан (тобто від 4 тис. до 14 тис. км). У цьому місті є прекрасна обитель Читрагупти, оточена блискучими стінами із заліза, з сотнями вулиць всередині. В ній всюди виконано дивовиж­ні розписи, чути музику й спів. У 20 йоджанах від обителі Читрагупти, в центрі міста розміщується неймовірної краси садиба Царя Справедливості — Ями, сина Вівасвата. Її підтримують тисячі колон, вона прикрашена смарагдами і золотом, в ній багато палаців з кришталевими стінами і сходами, з прикрашеними діаман­тами і перлами куполами. Звідусіль чути дзвони. Тут не буває ні спеки, ні холоду, тут немає ні горя, ні старості, відсутній голод і спрага, а всі мешканці перебува­ють у стані щастя і блаженства. Тут на сяючому, прикрашеному діамантами троні завбільшки в 10 йоджан, сидить Кращий з Кращих, голова якого увінчана вели­чезною короною. Одяг його розшитий коштовними каменями і сам він схожий на блакитну хмару, оточену прекрасними дівами, які обмахують його віялами. Без­ліч небесних співаків і музикантів розважають його музикою, піснями і танцями.

На завершення книги Бог Вішну повідав Гаруді головне: «Є Бог, що має природу вищого Брахмана, Єдиний, Благий, Всезнаючий, Всетворящий, Го­сподь всього, Бездоганний, Один без другого, Безначальний і Безкінечний, Все­вишній, не має матеріальних якостей. Наповнений буттям, знанням і блажен­ством. Індивідуальні душі є Його частинками. Вони подібні до іскор вогню; їх неосвіченість не має початку, вони ізольовані один від одного і поміщені в тіла за допомогою карми, яка не має початку. Вони обплутані різними видами добра і зла, що дають відповідно щастя і нещастя; їх життя обмежене, тіло належить певній національності, а доля визначається кармою Після тисяч мільйонів народжень жива істота іноді отримує людське народження внаслідок накопи-

чення гідних діянь Ті люди, які не розуміють, що добре для них, а що по­гано, хто неупинно грішить і дуже дбає про наповнення шлунка — потрапляють у пекло Люди, що ухиляються від виконання свого обов’язку і обов’язків, відповідних їх стану і духовному устрою, і не розуміють вищої праведності, про­живають своє життя даремно Звільнення дається тільки пізнанням Бога і не інакше Два слова приводять до рабства і до звільнення: «моє» і «не моє». Істота, яка говорить «моє», — перебуває в рабстві, яка говорить «не моє» — звіль­няється. Ось карма, яка не пов’язує, ось знання, яке дає звільнення Той, хто залишає тіло, вимовляючи односкладовий ОМ, що уособлює Брахмана, і при цьому пам’ятає Мене, — досягає Вищої Мети» [91, XVI].