Імперія Карла Великого та її розпад.
Вже після приходу до влади Карла Великого центральна влада робить низку кроків з обмеження повноважень церковних інституцій і встановлення за ними державного контролю. Світські чиновники, попри церковні імунітети, фактично перебували при кожній церкві, єпископстві, монастирі й мали право розглядати позови і вести дізнання на території цих синьйорій.
Порушників вони доставляли до графського суду[904] [905]. З іншого боку, влада надавала церкві усю необхідну допомогу організаційного і фінансового характеру, захищала її інтереси. Вже в 769 р. Карл та його співправитель Карломан вперше направили для участі у Римському соборі 12 єпископів, демонструючи тісний зв’язок з католицизмом[906]. Церква розглядалася як важливий інструмент гуманітарного розвитку та консолідації суспільства. У 789 р. Карл Великий видав “Admonitio generalis” (“Загальне звернення”), наказуючи відкрити школи при кожному єпископстві і монастирі. Згодом імператор усіляко сприяв єпископам у створенні таких шкіл у сільській місцевості. Тут мали навчати псалмів, співу, граматиці, рахуванню[907].Королівський титул не влаштовував Карла Великого. Коли на папський престол у 795 р. вступив Лев III, у середовищі римської знаті проти нього почала формуватися опозиція. Тоді папа змушений був просити притулку і допомоги у Карла Великого. Після походу на Рим та відновлення влади папи Карла Великого було короновано імператорською короною у соборі святого Петра. Однак лише у 812 р. візантійський імператор Михайло І формально визнав цей титул за Карлом1. Після коронування у державі посилилися переслідування чаклунів, віщунів, відьом, що зробилося у річищі християнізації держави[908] [909]. Після смерті Карла Великого в Аахені 28 січня 814 р. частину його скарбів, згідно із заповітом, передали 21 єпархіальній церкві, з яких 5 знаходилося в Італії (Римі, Равенні, Мілані, Аквілеї, Градо)[910]. Церква була зацікавлена у наявності сильної і єдиної франкської держави як гаранта міцності своїх позицій у соціально-політичній та економічній сферах й підтримала проголошення Людовіком Благочестивим після смерті братів у 817 р. неподільності імперії[911]. Поглибилося розуміння християнської сутності державної політики як віддзеркалення християнізації суспільної ідеології, масованого проникнення нових постулатів у соціокультурний простір. В актах Паризького собору 829 р. (на основі яких Іоанн Орлеанський склав “De institutio regia”) наголошено: “Королівська служба, зокрема, полягає у тому, щоб управляти народом Божим і правити зі справедливістю і правосуддям, і старатися щоб мали мир і злагоду. Сам він, у першу чергу, повинен бути захисником церков і слуг Божих, вдів, сиріт і інших бідних...”. За словами Алкуїна, завдання володаря: “caelestis vitae viam ostendere (показувати шлях небесного життя)”. Для виконання цих завдань король має володіти відповідними моральними якостями. Ці процеси стали свідченням формування етосу християнського короля[912]. У 843 р. імперія припинила своє існування, заклавши основу для утворення Франції, Німеччини та Італії. Висновки. Прийняття християнства стало важливим інструментом структуризації соціальних процесів у варварських племен, які зайняли територію спустошеної Римської імперії. Союз церкви та ранньофеодальних германських еліт став запорукою успішної інтеграції прибульців та автохтонного романізованого населення регіону. Релігійні суперечки між місцевим населенням та панівною верхівкою держави стали істотною загрозою для розвитку новоутворених держав вандалів, вестготів, свевів, франків. Щоб розв’язати ці суперечності правлячі еліти поступово формують моделі релігійної взаємодії (адаптації та інтеграції). В конкретно- історичних умовах раннього середньовіччя це було закріплення та надання церкві гарантій соціально-економічного і політичного характеру, доручення її представників до участі у виробленні і реалізації державної політики, надання статусу державної релігії. Список рекомендованої літератури 1. Альфан Л. Великие империи варваров. От Великого переселения народов до тюркских завоеваний ХІ века [Пер. с фр. М. Ю. Некрасова] / Л. Альфан. — М.: Вече; СПб.: Евразия, 2006. — 416 с. 2. Голенищев-Кутузов И. Н. Средневековая латинская литература Италии / И. Н. Голенищев-Кутузов. — М.: Наука, 1972. - 308 с. 3. Добиаш-Рождественская О. А. Культура Западноевропейского Средневековья. Научное наследие [Отв. ред. В. И. Рутенберг] / О. А. Добиаш- Рождественская. — М.: Наука, 1987. — 351 с. 4. Корсунский А. Р. К вопросу об „Эдикте Теодориха” / А. Р. Корсунский // Европа в средние века: экономика, политика, культура: Сб. ст. [Ред. кол.: З. В. Удальцова (отв. ред.) и др.] — М.: Наука, 1972. — С. 16—31. 5. Турский Г. История франков [Изд. подгот. В. Д. Савукова; отв. ред. М. Л. Гаспаров] / Г. Турский. — М.: Наука, 1987. — 462 с. 6. Уколова В. И. Культура остготской Италии / B. И. Уколова // СВ. — Вып. 46. — М.: Наука, 1983. — C. 5-26. 7. Пржигодзкая О. Ю. Процесс вхождения варваров в состав общества Римской империи: романизация (IV — V вв.) / О. Ю. Пржигодзкая // МНЕМОН. — Вып. 6. — СПб., 2007. — С. 329—336. 8. Ронин В. К. Светские биографии в каролингское время: „Астроном” как историк и писатель / В. К. Ронин // СВ. — Вып. 46. — М.: Наука, 1983. — С. 165—183. 9. Селицкий А. И. К вопросу о генезисе королевской власти у древних германцев / А. И. Селицкий // Скандинавские чтения 1998 года. Этнографические и культурно-исторические аспекты: Сб. [Отв. ред. А. С. Мыльников]. — СПб.: Наука, 1999. — С. 58—81. 10. Средневековая Европа глазами современников и историков. Книга для чтения. — Ч. 2: Европейский мир Х—XV веков. — М.: Интерпракс, 1995. — 384 с. Питання для самоконтролю 1. Визначте вплив християнства на політичний розвиток давніх германців. 2. Схарактеризуйте соціокультурні процеси у давніх германців. 3. Визначте характерні риси релігійного життя у державі вандалів. 4. Схарактеризуйте вплив релігії на внутрішньополітичні процеси вандальської держави. 5. Схарактеризуйте роль християнства у становленні та розвитку франкської державності. 6. Які чинники спричинили союз держави та церкви за Меровінгів та Каролінгів? Теми рефератів 1. Роль церкви в становленні ранньосередньовічних держав Європи (порівняльний аналіз).