«Ідеалістичні» теорії

Щойно викладене стосовно походження людини та її основних расових підрозділів груїгтується на результатах останніх досягнень сучасної науки, що стоїть з огляду на свої завдання і методи дослідження переважно на матері­алістичних позиціях.

Згідно з цим автором“, антропоїдні мавпи з'явилися як результат три­валих перетворень внаслідок протиприродного схрещування між людьми і тваринами. Відома нам людиноподібна мавпа не є продуктом природного відбору, а випадковістю. Людина також не є результатом особливого творіння. Вона — продукт роботи Природи, що поступово вдосконалюється Але це

стосується лише фізичного вигляду людини, а душа її. безперечно, — творіння Боже.

Первісними предками антропоїдних мавп були темні гігантські лемурійці та атланти |І І, 253. 238].

Хто ж вони, ці загадкові представники давнього людства? Згідно з О. Бла- ватською, історичний цикл людства складається з семи періодів, кожному з яких відповідає певна так звана корінна раса. Кожна така раса мас сім субрас, а кожна субраса — по сім відгалужень, які можна назвати «гілкою» або «спо­рідненою» расою. Малі ж племена, народності, етноси та інші відгалуження ос­танніх можуть бути незчисленні. Історичному періоду, який ми переживаємо, відповідає п'ята корінна раса і п'ята субраса {що, загалом, відповідає наявності основних сучасних людських рас австралоідів, негроїдів, монголоїдів та європеоїдів).

Перша і друга корінні раси людства, згідно з цими міркуваннями, були нематеріального виду, тому відлік своєї «фізичної» історії людство має вести з появи третьої корінної раси, що ототожнюється з жителями неіснуючого нині материка — Лемурії.

Отже. Лемурія — це колиска людської раси, батьківщина першої «фізич­ної«· людської групи — людей третьої корінної «хвилі». До цієї епохи раси були меш щільними й фізіологічно зовсім іншими (11, 997].

Найдавніші залишки руїн «циклопічних» споруд на різних островах і ма­териках Землі були витворами рук останніх субрас лемурійців. Перші великі міста вони побудували в тій частині Лемурійського материка, яка нині відо­ма як острів Мадагаскар. Статуї на острові Пасхи — також сліди ранніх ле­мурійців. Ця корінна раса сприяла зародженню четвертої раси, відомої як ат­ланти {11. 27.9, 328].

Атланти пішли від невеликої кількості північних лемурійців. які зібрали­ся після загибелі основної частини Лемурії на ділянці суходолу, що розміщу­валася приблизно там, де нині середина Атлантичного океану. їх материк утво­рився зі скупчення багатьох островів і півостровів і являв собою атлантичну частину Лемурії, що згодом отримала назву Атлантиди. Таким чином, четверта корінна раса почала володіти всім тим. що залишилося від Лемурії, яка загину­ла внаслідок потужних вулканічних вивержень. Лемурійці були 20-25 футів* на зріст, атланти — нижчі, але все ж таки видавалися б гігантами порівняно із сучасними людьми. Атлантів їхні нащадки називали велетнями, що відбито в різних міфологіях світу, а їхня фізична краса і сила були майже досконалі

111. 399, 417, 426].

Лемурійці, так само, як і ранні атланти, поділялися на два класи або групи «Сини Ночі» (Місяця) і «Сини Сонця» {або Світла). Давні книги і ле­генди оповідають про жорстокі битви між цими групами {11. 975). Так. згідно з релігійними повір'ями, спільними для «малайців» і полінезійців, тобто двох

протилежних рас тихоокеанського світу, ці острови належали колись до скла­ду двох величезних країн, населених жовтими і чорними людьми, які постійно воювали між собою.

Після загибелі Лемурії сумна доля судилася з часом й Атлантиді: вона по­тонула. Як оповідають перекази, «мало хто залишився: кілька жовтих, кілька ко­ричневих і чорних, і кілька червоних Люди місячного кольору зникли назавж­ди Людство розділилося. Дві третини його стали управлятися династіями нижчих матеріальних Духів Землі... а одна третина залишилася вірною і по­єдналася з П'ятою Расою, що народжувалася...» (11. 439]. Лемурія загинула за 700 тис. років до початку еоценової епохи*. Атлантида ж — 850 тис. років тому (мається на увазі материк, а не описаний Платоцом один з островів, що від неї залишився і потонув близько 12 тис років тому) 111, 392-393].

Глобальні катаклізми у вигляді потопів і вулканічних вивержень, а також потужні льодовикові періоди чергуються. згідно з О. Блаватською. циклічно вна­слідок періодичної зміни нахилу земної осі. Таких глобальних катаклізмів, що призвели до зникнення цілих материків і корінних рас, у геологічній історії Землі було чотири. Причому Лемурія загинула від вогню (занурення в океансь­ку безодню через потужні вулканічні виверження), Атлантида ж — від води, тоб­то відбувається чергування природи катаклізмів. що узгоджується з платонівсь- ким відтворенням єгипетських переказів [11, 344-345].

Таким чином, людські раси народжуються одна від одної, ростуть, роз­виваються. старіють і вмирають. їхні субраси та народи підпорядковуються такому самому правилу. Віки рас такі: кожна ««споріднена» раса має серед­ній період існування близько ЗО тис. років |що приблизно дорівнює поясно­му оберту зодіакального кола), звідси історично можливий вік кожної субра­си становить приблизно 200 тис років, а кожної корінної раси — близько

1,5 млн років. Народи ж та Інші численні відгалуження «споріднених» рас змінюються з кожним наступним періодом у 3 або 4 тис. років” [11, 544]. При цьому існують три великі расові підрозділи — червоно-жовтий, чорний і коричнево-білий (11.

Останніми представниками останніх нащадків лемурійців, як зазначалося, є сьогодні деякі австралійські племена. «Малайці» та папуаси становлять змішану групу, тобто є результатом «одруження» між собою нижчих субрас ат­лантів з сьомою субрасою лемурійців. Так само, як і готтентоти, вони є боко­вими відгалуженнями лемуро-атлантів. При цьому полінезійці належать до найбільш ранніх із субрас четвертої корінної раси, що залишилися (жителі

островів Таїті, Самоа, Тонга), а населення індокитайських країн, навпаки, - до найпізніших. Зовсім щезли наприкінці XIX ст. жителі Тасманії (тасманійська раса), швидко вимирають сьогодні австралійці, і так само закономірно, як вва­жає О. Блаватська, підуть за ними й інші старі раси (11, 410-415]

Найбільш ранні люди палеоліту в Європі належали до чистокровних ат­лантів, їх «африкано-атлантичної групи* (що, до речі, непрямо підтверджується викопними знахідками черепів, які мають явні негроїдні ознаки). Європа за тієї епохи з'єднувалася з Північною Африкою перешийком, що проходив через те­перішню Гібралтарську протоку (тобто Північна Африка була немов продовжен­ням сучасної Іспанії). Африканські племена, які були далекими нащадками ат­лантів, перейшли до Європи цим зниклим нині перешийком. Цілком імовірно, що колись існували такі самі суходільні перешийки, які з'єднували Атлактиду з Південною.Америкою, десь над гирлом Амазонки, та з Африкою — біля мису Доброї Надії (11, 933—1002].

Арійська раса з'явилася і розвинулася на Далекій Півночі, хоча після за­нурення Атлантиди її племена переселилися далі на південь, в Азію (11, 97/|.

Отже, цивілізація відомих нам архаїчних народів (єгиптяни, арійці Індії, халдеї, китайці, ассірійці та ін.) є результатом регресії попередніх великих ци­вілізацій. Наприклад, цивілізація атлаїггів була більш розвиненою порівняно з цивілізацією єгиптян. Саме їхні звироднілі нащадки — народ Атлантиди Плато- на — побудували, згідно з О. Блаватською. перші піраміди в цій країні.

Яка ж подальша людська «расова історія»! Як вважає О. Блаватська. американці Сполучених Штатів, що стали окремим народом, є «зародковим» середовищем шостої субраси і через якийсь час, безсумнівно, будуй, піоне­рами тієї раси, що має настати — зі своїми новими властивостями — після сучасної європейської. Приблизно через 25 тис. років вони почнуть готувати грунт для сьомої підраси — доти, доки Шоста корінна раса не з'явиться на сцені людської історії після катаклізмів, перша серія яких знищить Європу, а потім всю арійську расу (зачепивши, таким чином, і обидві Америки), так само, як і більшість земель, що безпосередньо пов'язані з межами нашого материка й островами.

* « *

Розглянуті різні концепції походження сучасних людських рас, що грунтують­ся як на матеріалістичних, так і на ідеалістичних позиціях, не дають нам оста­точної відповіді на жодне з питань про прабатьківщину людства і про ранню історії рас, що ного утворюють. Цілковите розв'язання itici проблеми — обов'я­зок. мабуть, наступних поколінь дослідників.

Але й те, що ми вже знаємо, допоможе нам зробити певні припущення в цьому напрямку. Так. учені-антропологи погоджуються з тим, що у людини су­часного виду насамперед з'явилися австралоїдні та американоїдні расові ком­плекси, які. здогадно, стали своєрідним генетичним фундаментом для подальшо­го розвитку негроїдних, монголоїдних і європеоїдних великих людських рас. Згідно з езотеричними (тобто таємними, заповітними) вченнями давнини, на які посилається у своїх творах О. Блаватська, австралоїди та близькі до них різною мірою океанійські локальні раси також є найдавнішими на Землі. Це саме сто­сується (можливо, меншою мірою) й американських індіанців.

Дані про расові групи та їхню чисельність у складі населення земної кулі непрямо підтверджують як сучасні, так і давні уявлення про «вік» людсь­ких рас. Європеоїдна велика раса (табл. 12) становить 42,4% усього населен­ня Землі, монголоїдна — 19,1, а негро-австралоїдна — лише 7,4%. Причому американські раси становлять 0,8 %. австралоїдні разом 3 іншими змішани­ми і невідомими океанійськими расовими типами — 0.6 % світового населен­ня. А чисельність бушменів і готгентотів зовсім незначна — усього 0,006 %. Логічно припустити, що зменшення кількості расових груп і стовбурів мо­же свідчити про їхнє давніше походження і про процес посилення расового «старіння».

Таблиця 12

РАСОВІ ГРУПИ ТА ІХНЯ ЧИСЕЛЬНІСТЬ У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ

(дані на середину 80-х років XX ст.)

Зеніичення табл. 12

Це припущення підтверджується 16-річними генетичними дослідженнями професора Л. Каваллі-Сфорца, який встановив, що «європеєць складається на 65% з азіата і на 35% — з африканця»', а також наведеними раніше даними про наявність перехідних груп між монголоїдами і негро-австралоїдами. з одно­го боку, і монголоїдами та європеоїдами — з іншого. Таким чином, духовну історію людства, в тому числі історію релігій, правомірно розглядати на тлі за­кономірної зміни домінувань великих людських рас і етносів, що їх утворю­ють, — від релігійних вірувань австралоїдів і негроїдів через релігійно-етичні системи американських індіанців і Давнього Сходу до європейської античності та світових релігій сучасності