Хунну.
Хуннське об’єднання в середині ІІІ ст. до н. е. було одним із найсильніших кочових об’єднань на північ від Китаю і згуртувало навколо себе племена дуньху, ліньху і даньлінь[257].
На чолі хунну (сюнну) стояв шаньюй („найвеличніший”). Хунну було єдиним племенем, поділеним на роди. У 209 р. до н. е. вони об’єднали 24 найбільших роди, фактично перетворивши союз племен у кочову державу. Відповідно вони істотно обмежували владу шаньюя. З огляду на те, що за окремими старійшинами стояли дружини чисельністю від 2 до 10 тисяч вершників, правителі змушені були зважати на них. Упродовж тривалого часу шаньюя обирали і ці вибори зумовлювали необхідність компромісу між різними угрупованнями знаті. Крім військових і дипломатичних на шаньюя було покладено релігійні функції. При його ставці знаходився храм для щорічних жертвопринесень, а сам він двічі на день проводив офіційні ритуали поклоніння сонцю[258]. Шаньюй належав до роду Сі Лань-ді[259]. З огляду на зростаючу міць хуннів, Маодунь, захопивши владу, прийняв окремий титул „Зведений на престол Небом великий шаньюй”, вказавши на божественне походження своєї влади. На посади чжукі-князів та лулі-князів, які складали „чотири роги”, призначалися найближчі родичі шаньюя та члени його родини. Його наступник, Лаошан-шаньюй, прийняв ще ширший титул, щоб вивищити власний статус над оточуючими народами і племенами1: „Народжений Небом і землею, поставлений сонцем і місяцем хуннський великий шаньюй”. Зростаюча територія та функції державного управління вимагали запровадження централізованої адміністративної й адміністративно-територіальної системи з відповідним апаратом чиновників. Його почали створювати за китайським зразком. Символом влади шаньюя стала яшмова печатка[260] [261]. Висновки. У Стародавньому Китаї релігійна сфера виступала механізмом: — політичної легітимації існуючої владної моделі; — вироблення єдиної державної ідентичності китайського суспільства; — міжплемінної та міжетнічної інтеграції. Водночас релігійні уявлення стали й ідеологічним підґрунтям сакралізації влади окремих правителів та цілих династій Китаю. Список рекомендованої літератури 1. Васильев К. В. Истоки китайской цивилизации / К. В. Васильев. — М.: Восточная литература, 1998. — 319 с. 2. Гумилев Л. Н. История народа хунну: Хунну. Хунны в Китае. Хунну в Азии и Европе / Л. Н. Гумилев. — М.: Эксмо, 2008. — 640 с. 3. КрилХ. Г. Становление государственной власти в Китае. Империя Западная Чжоу [Пер. с англ. Р. В. Котенко] / Х. Г. Крил. — СПб.: Евразия, 2001. — 480 с. 4. Малявин В. В. Китайская цивилизация / В. В. Малявин. — М.: Дизайн. Информация. Картография, Астрель, АСТ, 2001. - 632 с. 5. Никоноров В. П. „Свистящие стрелы” Маодуня и „Марсов меч” Аттилы: Военное дело азиатских хунну и европейских гуннов / В. П. Никоноров, Ю. С. Худяков. — СПб.: ПВ; М.: Филоматис, 2004. — 320 с. 6. Переломов Л. С. Конфуцианствои легизм в политической истории Китая / Л. С. Переломов. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1981. — 334 с. Питання для самоконтролю 1. Визначте основні засади ставлення китайської влади до релігії. 2. Схарактеризуйте роль Неба у системі державного управління стародавнього Китаю. 3. Покажіть зв’язок релігійних уявлень та ідеологічної доктрини китайської державності. 4. Які на Вашу думку, характерні особливості духовно- релігійної сфери давніх хунну? Теми рефератів 1. Функціонування ідеологічної системи стародавнього Китаю. 2. Культова сфера Ся і Шан. Теми контрольних (курсових) робіт 1. Релігійні політика та інститути Західного Чжоу. 2. Роль релігії у формуванні державотворчих доктрин Стародавнього Китаю.
Еще по теме Хунну.:
- ЭВОЛЮЦИЯ ЮЖНОГО ХУННУ
- Гумилев Л.Н.. История народа хунну / Лев Гумилев. — M.,2010.-700, [4] с., 2010
- ЗАРОЖДЕНИЕ ХУННОВ
- НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ ИСТОРИИ ХУННОВ
- ШАНЬЮЙ МОДЭ И ВОЗНИКНОВЕНИЕ ДЕРЖАВЫ ХУННУ
- О ЯЗЫКЕ ХУННОВ
- ОБЩЕСТВЕННО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЖИЗНЬ В ДЕРЖАВЕ ХУННУ
- РЕЛИГИЯ ХУННОВ
- ПОРАЖЕНИЕ ХУННОВ
- ОБЩЕСТВЕННЫЙ СТРОЙ ХУННОВ