Християнські держави північних та центральних районів півострова.
Після вторгнення арабів і нищівної поразки рештки вестготських військ відступають на північ Іспанії. У 718 р. принц Пелайо, зібравши ці сили та мобілізувавши тут місцеве населення, зумів завдати мусульманам поразку у битві при долині Кавадонги.
Пелайо (718—737 рр.) проголошує створення королівства Астурії1, яке поклало початок формуванню релігійних засад християнської реконкісти. У 867 р. правитель Португалії Альфонс ІІІ захопив Коїмбру і кордон між мусульманами та християнами проліг по Дору. За його указом заселяються Порту, Брага, Візеу, Ламегу, відновлюються єпископські кафедри у Бразі та інших містах, що дало Португалії самостійну церковну організацію. Португальська церква підтримала прагнення місцевої знаті до незалежності. Показовою є участь архієпископа Браги Пайу Мендеша у виступі Афонсу Енрікеша в 1127—1128 рр., який спрямовувався на ліквідацію залежності від Кастилії і привів Афонсу до влади[993] [994].У Х ст. на території Піренейського півострова існувало кілька іспанських держав. Астурія, розширивши свої кордони на початку Х ст., перетворилася у королівство Леон. У Х ст. виділилася нова держава Кастилія, яка в 1037 р. набула статусу королівства. З Іспанської марки виокремлюється Каталонія, яка складалася з графств, головним з яких було Барселонське. Клюнійці, які проникли на Піренейський півострів, проголосили похід на мусульман Андалусії священним. Папа Олександр ІІ, який благословив похід 1063— 1064 рр., оголосив, що церква відпускає гріхи учасникам війни в Іспанії. Вже у 1085 р. іспанці оволоділи Толедо і розглядали його як опорну базу подальшого просування на південь. Тоді місцеві мусульманські володарі звернулися за допомогою до своїх африканських єдиновірців і у 1086 р. берберські війська Альморавідів завдали нищівної поразки кастильцям, призупинивши реконкісту1. Але Толедо маврам повернути не вдалося і в 1088 р.
толедському архієпископу надали примасію над усіма церквами Піренейського півострова.У 1135 р. Альфонсо VII проголосили імператором Іспанії, а у 1137 р. йому вдалося об’єднати у єдине королівство Каталонію та Арагон2. Для продовження завоювань Альфонсо VH заручився активною підтримкою сусідніх європейських держав, лицарських орденів і католицької церкви. 27 листопада 1143 р. тамплієри і барселонський граф Раймунд IV Берентарій підписали договір щодо участі Ордену в боротьбі з сарацинами, за що лицарі отримували кілька замків у північній Іспанії. Раймунд поступався Ордену десятою частиною усіх доходів з підвладних земель та п’ятою частиною здобичі з земель, які мали бути завойовані3.
Умови Реконкісти, за яких феодальна верхівка була зацікавлена в згладжуванні соціальних суперечностей та консолідації перед зовнішнім ворогом, сприяли поширенню у Кастилії поселенських хартій та фуерос. Кортеси виросли із зборів — concilios, пізніше станових зборів — curias (курій), які з початку ХІ ст. скликав король для розгляду найважливіших релігійних, політичних та адміністративно-управлінських питань. Спочатку скликалися лише прелати та вельможі. Але вже на кортесах у Бургосі (1169 р.) Cronica general відзначає, поряд з духовною та світською аристократією, наявність представників третього стану. Кількість представників міст, які мали право відряджати своїх представників для участі у зборах,
1 Заборов М. А. Крестоносцы на Востоке / М. А. Заборов. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1980. — С. 22; История средних веков. — Т І. — С. 476—478.
2 Варьяш О. И. Пиренейские тетради. — С. 44—48; История войн. — Т. 1. — С. 415.
3Назарова Е. Л. Дата основания Риги в контексте истории крестовых походов / Е. Л. Назарова // Балто-славянские исследования XV: Сб. науч. тр. — М.: Индрик, 2002. - С. 33.
спочатку не визначили. В кортесі в Карріоні брало участь 48 pueblos. На кортесах у Бонавенті (1202 р.) кожне місто мало представників. Перша згадка за участь представників міст у зборах, скликаних королем у Леоні, припадає на 1188 р., початок правління Альфонса ІХ (1188—1230 рр.)1.
Питання релігійного характеру та проблеми, пов’язані з церковним землеволодінням, були одними з ключових на станових зборах християнських держав півострова. Декрет короля Леону 1188 р. починався наступними словами:„Декрети, які склав Дон Альфонс, король Леона і Галісії, разом з архієпископом Компостелли, з усіма єпископами і виборними громадянами”2.
Рис.68. Держави Піренейського півострова у ХІІ—ХІІІ ст.
1 Эпоха крестовых походов. — С. 778; Пичугина И. С. Крестьянство и кортесы Кастилии во второй половине ХІІІ — первой половине ХГУ века / И. С. Пичугина // Европа в средние века: экономика, политика, культура: Сб. ст. [Ред. кол.: З. В. Удальцова (отв. ред.) и др.]. — М.: Наука, 1972. — С. 189—190.
2 Корсунский А. Р. История Испании ІХ—ХІІІ веков (Социальноэкономические отношения и политический строй Астуро-Леонского и Леоно- Кастильского королевства) / А. Р. Корсунский: Учеб. пособие. — М.: Высшая школа, 1976. — С. 199.
Порозуміння світської та духовної влади зумовило міцну внутрішню базу подальших успіхів реконкісти. Церква створила ідеологічну основу дій органів державного управління Леону, Кастилії, Арагону щодо централізації на відвойованих землях. Цьому сприяла діяльність лицарських орденів Калатрави, Алькантари, Сан-Яго, участь у Реконкісті представників духовенства та лицарства з Франції, Німеччини, фламандських земель. Підкреслимо, що участь у Реконкісті церква прирівнювала до участі у хрестових походах на Близькому Сході1.