Хейянська доба.
У Хейянську добу (794—1192 рр.) буддизм виступав важливим чинником зміцнення державної ідеології, благословляючи державу як інститут (тінго-кокка — вчення, згідно з яким розквіт держави забезпечується лише пошануванням населенням та урядом Закону Будди, завдяки чому будди і бодхісатви захистять країну від внутрішніх
1 Горегляд В.
Н. Буддизм и японская культура VIII—XIII вв. / В. Н. Горегляд // Буддизм, государство и общество в странах Центральной и Восточной Азии в Средние века: Сб. ст. [Ред. кол.: Ю. А. Петросян (предс.) и др.; отв. ред. Г. М. Бонгард-Левин]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1982. — С. 125— 129; Древние цивилизации. — С. 285; История Японии. — Т. I. — С. 141.2 Игнатович А. Н. Буддизм в Японии. — С. 111. та зовнішніх загроз)1. Однак поступово розпочинається нова актуалізація синтоїстського міфологічно-ритуального комплексу. На початку ІХ ст. завершується формування синтоїстського пантеону, що зумовило формування замкнених владних інститутів[732] [733]. У 854 р. Фудзівара закріплюють за своїм кланом посаду сессю (регента при імператорі), а в 887 р. — кампаку (верховного канцлера). Фудзівара почали спиратися на синтоїзм, а буддизм втрачає статус привілейованої релігії. Природні лиха почали пояснювати гнівом синтоїстських божеств за буддистську „крамолу”[734]. Вибір місця заснування столиці в Кіото у 894 р. визначався близькістю до гори Хіей, монастирі якої могли слугувати захистом від демонів[735].
Значні міграційні потоки з Кореї та Китаю істотно впливали на гуманітарні процеси країни. Так, згідно з Сінсен сьодзі року (Нового реєстру кланів і фамілій) у 815 р. з 1182 кланів столиці та пристоличних провінцій 327 (29 %) були іноземного походження: з Китаю — 14 %, Пекче — 9 %, Когурьо — 4,5 %, Сілла — 0,75 %, Кая — 0,75 %[736].
Створення цього реєстру завершило кодифікацію ієрархії всіх знатних родів країни. Він являв собою проекцію міфологічного пантеону на вершині якого знаходилася богиня Аматерасу — засновниця імператорського роду[737].У Х—ХІІ ст. у Японії пройшла модернізація феодальної системи, яка супроводжувалася поступовим посиленням військового стану. Вже у першій половині Х ст. антиурядові виступи феодалів Тайра Масакадо (935—940 рр.) і Фудзівара Сумітомо (939—941 рр.) були першими свідченнями процесу, який призвів до встановлення особливої військової влади. Для урегулювання інтересів різних сил виник єдиний становий порядок, який уніфікував ієрархічні структури буддистських і синтоїстських інститутів у місцевому суспільстві, ліквідував державні ранги та родові титули. Вершиною такого порядку став імператор, який освятив систему, набуваючи сакральної властивості видання законів. Реальну владу становили чиновники з клану Фудзівара, які обійняли основні посади в державному апараті, насамперед очолюючи особисту канцелярію імператора.
За правління Фудзівара буддистські храми починають набувати значної самостійності. Виявами цього стали започатковані з 30-х рр. ХІ ст. багаторічні конфлікти між храмами, часто у формі збройних сутичок, петиції імператорському двору, підтримувані масованим шестям озброєних монахів (сохей), боротьба монахів з губернаторами провінцій[738]. Сохей (спочатку монахи-воїни із старовинних буддистських монастирів Енрякудзі на горі Хіей поблизу Кіото та дочірнього монастиря Ондзьодзі (Міїдера) поблизу Оцу, а також південніших храмів Нара, Кофукудзі та Тодайдзі) згадуються вже у Х ст. Упродовж наступних двох століть армії сохей вели справжні війни між собою та з імператорським двором, часто виступаючи на боці самурайських храмів.
Наприкінці Х ст. тенно запроваджують інститут курандо — особистий секретаріат імператора, через який вирішувалися державні справи, оминаючи регентів-канцлерів. Імператор Госандзьо у 1072 р. зрікається престолу і прийнявши сан буддистського монаха, створює паралельний двір екс- імператора.
Його наступник, тенно Сірайому (1072—1086 рр.) зумів побудувати після свого зречення у 1086 р. систему інсей („храмових правителів”) — правлячих екс-імператорів-монахів. Екс-імператор Сіракава заручився підтримкою синтоїстських храмів, буддистських сект, армії та чиновницького апарату. У 1180 р. відбулося перше велике зіткнення самураїв та сохей під час першої битви при Удзі. Вояки Мінамото у ході боротьби з Тайра отримали підтримку сохей з Нара. Тому Тайра, здобувши перемогу, так зруйнували монастирі Нара, що місцеві монахи відмовилися від участі у війні. Водночас сохей з гори Хіей допомогли війську Тайра проти Мінамото Йосінака. Монахи з синтоїстського монастиря Кумано брали участь у битві при Данноура в 1185 р.Розгром Тайра в 1185 р. встановив панування клану Мінамото. У 1192 р. Мінамото Йорітомо отримує титул сьогуна („Верховного Воєначальника”), ставши першим узаконеним військовим правителем Японії. У межах встановленої системи сьогунату (бакуфу) тенно залишався верховним жерцем синто і номінальним главою держави. Сьогунська ставка (бакуфу) розташовувалася в місті Камакура на березі затоки Сагамі, а при дворі імператора у Кіото ввели посаду міністра у зв’язках з бакуфу1.
В середньовічній Японії вже були усталені традиції державної політики у галузі релігії, які давали можливість імператорській владі забезпечувати підтримку владним ініціативам. У структурі Державної ради при імператорі серед центральних органів діяло відомство культу. Зміцненню імператорської влади сприяли перші літописи: Кодзікі („Запис давніх справ”, 712 р.) та Ніхонгі („Аннали”, 720 р.), які фіксували давні міфи, легенди та перекази. Творці цих пам’яток зображували імператора нащадком богів, насамперед Богині Сонця Аматерасу, головного божества синтоїстського пантеону, датуючи походження імператорської династії 660 р. до н. е.[739] [740] [741]. При формуванні бусідо запозичення із синто були об’єднані у два поняття: патріотизм і вірнопідданські почуття[742]. Висновки. Державну політику середньовічної Японії у сфері релігії можна схарактеризувати наступним чином: - релігійні інститути брали активну участь у виробленні та реалізації державної політики; - релігійні інститути та їхня діяльність використовувалися при формуванні єдиної державної ідентичності; - релігійні канони стали важливим чинником формування ідеологічної доктрини та сакралізації існуючої влади (єдиного станового порядку); - було сформовано систему забезпечення державної політики щодо релігії та церкви, зокрема інституційного та фінансового; відзначалися творчим синтезом синтоїстських, буддистських та конфуціанських канонів. Список рекомендованої літератури 1. Бакшеев Е. С. Древнейшие истоки погребального обряда могари по археологическим данным периодов Дзёмон и Яёй / Е. С. Бакшеев // История и культура Японии: Сб. [Отв. ред. В. М. Алпатов]. — М.: Крафт+, 2002. - С. 7-25. 2. Горегляд В. Н. Буддизм и японская культура VIII— XIII вв. / В. Н. Горегляд // Буддизм, государство и общество в странах Центральной и Восточной Азии в Средние века: Сб. ст. [Ред. кол.: Ю. А. Петросян (предс.) и др.; Отв. ред. Г. М. Бонгард-Левин]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1982. — С. 122—205. 3. Игнатович А. Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории / А. Н. Игнатович. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд- ва „Наука”, 1987. — 319 с. 4. Игнатович А. Н. Учения о теократическом государстве в японском буддизме / А. Н. Игнатович // Буддизм и государство на Дальнем Востоке: Сб. ст. [Отв. ред. Л. П. Делюсин]. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1987. — С. 146—179. 5. История Японии: Учеб. пособие [Отв. ред. А. Е. Жуков]. — Т I: С древнейших времен до 1868 г. — М.: Ин-т востоковедения РАН, 1998. — 659 с. 6. Конрад Н. И. Очерк истории культуры средневековой Японии. VII—XVI века / Н. И. Конрад. — М.: Искусство, 1980. — 144 с. 7. Мещеряков А. Н. Древняя Япония: буддизм и синтоизм (проблема синкретизма) / А. Н. Мещеряков. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1987. — 192 с., ил. 8. Нагата ХИстория философской мысли Японии / X. Нагата [Пер. с яп.; Общ. ред. и вступ. ст. Ю. Б. Козловского]. — М.: Прогресс, 1991. — 416 с. 9. Сила-Новицкая Т. Г. Культ императора в Японии: мифы, история, доктрины, политика / Т Г. Сила-Новицкая. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1990. — 206 с. Питання для самоконтролю 1. Визначте характерні риси розвитку взаємин держави і церкви у середньовічній Японії 2. Окресліть головні напрями розвитку ідеологічної доктрини Японської імперії. Теми рефератів 1. Роль релігії у становленні японської державності. 2. Взаємини держави і церкви у Японії. 3. Еволюція державних релігійних інститутів Японії.