До групи символів материкового Діонісового культу належать плющ, змія, ялина, дуб, тис, а також тирс — мисливський спис, обвитий плющем або хвоєю.
Плющ — це сам бог і водночас наркотик, а смерть від тирса — головний символ Діоніса, оскільки він «Аїд квітучий». Змія, як символ володарів підземного царства мертвих, також є одвічним фетишем у колі Діонісових вірувань і постійним атрибутом менад-вакханок, для яких змія являла собою самого бога.
За однією з легенд, Олімпіада — дружина македонського царя Філіппа — чудодійно зачала свого всесвітньо відомого сина Олександра як «нового Діоніса» від Зевса-Діоніса-Аммона, що поєднався з нею після оргії у вигляді великого змія. Безсумнівним еквівалентом змії вважався фалос. Із змієм був пов’язаний і бик, що стало результатом поєднання двох первісних зооморфних образів: змії жіночого оргіазму та прадіонісійського бика. Згідно з цими уявленнями істота бога, що вічно народжується і вічно вмирає, є постійною зміною цих двох образів чи станів буття: бик перетворюється на змія, змій — на бика. «Бик уявляється при цьому як запліднювач, який помирає після акту запліднення, і як жертва; змій — як його невикорінне єство і сім’я в землі... Смерть жертовного бика є його шлюб із Змією, в яку він проникає як змій-чоловік... із лона якої він з’являється на світ в образі юнака з рогами, Діоніса-немовляти і людинобика» [82, 105-112].На думку В. Іванова, виникнення власне діонісійської релігії пов’язане саме з появою немовляти, оскільки уявлення про змія-чоловіка є значно давнішим (відомі, наприклад, критські зображення оргіастичної богині із зміями в руках). Змія — це давній атрибут дочок Ночі, жіночих служниць хтонічного культу. Плющ, змія і запалений вночі смолоскип — три головні обрядові символи діонісійського культу, що вийшов з архаїчної матріархальної релігії. Цей символізм нічної темряви і палаючого в ній смолоскипа символізує у протиставленні жіночий сонм, пов’язаний з богинею Ночі, і чоловічого бога, що розпізнається в полум’ї. «Світочем ночей», «Діонісом осяйним», «полум’явидим» називали у своїх молитвах бога, якого викликали з підземелля.
«Символічний зміст нічних радінь, — пише В. Іванов, — проникнення бога в надра смерті і його вихід з надр, помирання бога-нареченого, який стає чоловіком через зішестя в лоно підземної богині, і його нове сходження — народження бога-немовляти з її темних ложесн» [82, 112-115].Нічні жіночі оргії з обвитими плющем тирсами, зміями, смолоскипами, а також із символічним ознаменуванням людських жертв (чоловіковбивчих і дітов- бивчих), жіночих самовбивств через повішення та інших жорстоких обрядів первинного жіночого оргіазму поєднуються з пустельністю і понурістю місць, обраних для таємних служінь у диких горах. Вид культу, що представлений цими жіночими оргіями, поза сумнівом хтонічний, і їх головний містичний зміст — виклик з надр землі хтонічного божества. Жертовними тваринами цього культу спочатку були лань і молодий олень, яких згодом (вже в еллінський період) замінили козою для Артеміди і козлом для Діоніса. Формою жертвопринесень було розтерзання, пов’язане з омофагією і оточене мисливськими видовищами. Практикувалось також відтинання кінцівок і обезглавлювання. Діонісійський культ охоплює різні рослинні культи оргіастичного характеру, властиві хліборобській магії. Бог плюща стає богом хтонічної смоковниці і богом виноградної лози. Діонісійський культ поєднує поминки з питтям вина і започатковує звичай виливання вина на могили, тоді як раніше виливалося виключно молоко, мед і єлей. Іншою проекцією цієї хтонічної релігії бога, що народжується і вмирає, і пов’язаної з ним богині, був фалічний обряд, символізуючий плодовитість, смерть і народження [82, 115-123].