Етруски.
Помітну роль у формуванні гуманітарного простору стародавньої ойкумени відіграли етруски, які стали гідними суперниками карфагенян та греків у колонізації Італії. З ІХ ст. до н. е.
віллановська культура, яка проникла у Кампанію, Емілію та Романію, демонструє активну поселенську динаміку, при чому розростання забудов коригується з формуванням системи культових центрів[455]. Політично вже у VII ст. до н. е. країна становила собою федерацію дванадцяти міст-держав, які користувалися внутрішньою автономією. Найбільшими були Тарквінії (етр. Tar^una), Вейї, Цере, Вольци (етр. \el\-), Вольсінії (етр. Velzna-), Ветулонія (етр. Veltuna), Популонія (етр. Pupluna), Клузій (етр. Clevsin), Перузія і Кортона (етр. Curtun-). На чолі кожної держави стояли царі (лукумони), які зосереджували у своїх руках світську та духовну владу. При лукумонах існували дорадчі органи з представників знаті, а пізніше правителів змінили обрані магістрати. Федерація очолювалася почергово одним з правителів, який водночас був і верховним жерцем. Виникнення федерації сприяло колоніальній експансії етрусків. Підкоривши своїй владі землі у долині річки По, вони заснували там ряд міст, проникли в Лацію, оволоділи Кампанією, поширили свій вплив майже на всю Італію, почали панувати на морі[456]. У VI ст. бурхливого піднесення зазнають етруські міста Цере, Тарквінія, Вульчі, Популонія. Етруська династія Тарквінії почала правити у Римі. Після спільної з карфагенянами перемоги над фокейцями у їхні руки потрапляє і Алалія на Сардинії. Окремі дослідники говорять і про владу етрусків над раннім Римом. Однак у 474 р. до н. е. вони зазнали поразки від об’єднаних грецьких сил на чолі з Хієроном під Кумами, після чого їхній натиск на Аппенінському півострові та сусідніх морях суттєво послабився1. Попри напружені взаємини з греками еллінські культурні імпульси проникають у релігійно-міфлогічну сферу етрусків. Про це свідчить аналіз традиційної етруської іконографії. Дослідники відзначають помітну еллінізацію жрецько-аристократичної верхівки суспільства. Жрецтво у цій ситуації виступає носієм таємних учень, спрямованих на закріплення розриву між різними соціальними групами[457] [458].Цар Цере Тефаріє Веліанас, очевидно обраний богинею Уні на царство, присвячує їй на третій рік свого царювання місце (сакральну камеру). Зауважимо, що у сферу релігійних культів поступово проникають і карфагенські традиції[459].
Водночас на релігійній сфері позначається загальне ослаблення етрусків. У 524 р. до н. е. вони зазнали поразки при Кумах, де владу захопив Арістодей, а у 509 р. до н. е. етруського царя Тарквінія Гордого вигнали римляни. На півдні Аппенінського півострова греки закрили для етрусків Мессінську протоку. 474 р. до н. е. вони знову зазнають поразки у морській битві під Кумами. У ході цих подій Етрурія втратила у 454—453 рр. до н. е. Корсику та острів Святої Єлени. У 20-х рр. V ст. до н. е. етруски змушені були залишити Капую. Через посилення натиску римлян вони у 395 р. до н. е. захопили Капену. Все це повністю підірвало могутність етрусків[460]. У 384 р. до н. е. вони втратили великий порт Пірги, а згодом, у 309 та 295 рр. до н. е. зазнали поразок від римлян під Вадимонським озером та Сентином.
Попри жорстке протистояння з Римом у IV ст. до н. е., яке забирало чимало ресурсів і вимагало значних коштів на фортифікацію, етруски продовжували приділяти увагу культовій архітектурі. Доказом цьому є теракотовий декор, що зберігся від храму Сказато у Фалеріях Ветерес1. Невеликі храмові споруди, які належали Афродіті (Туран) та Гері (Уні), знайдені в святилищі гавані Тарквіній — Порто Клементіно.
При розкопках етруського святилища в Піргах влітку 1964 р. було знайдено золоті таблички з наступними написами:
1. Володарці Астарті місце священне
2. це, яке спорудив і яке подарував
3. Тиберій Веліана, цар над
4.
К(а)йшрі [місто Цере] у місяці жертвопринесення5. Шамшу [Богу Сонця] як дар у храм і священну ділянку
6. його, так як Астарта обрала Ьд'а [залежну людину] свою
7. на царство його. Три роки [виповнилося]
8. у місяці кгг, у день поховання
9. божества. І роки статуї божества
10. у домі [храмі] його [хай будуть] [такі численні] як роки зірок
11. цих.
В іншому написі йдеться про подарунки храмові Юноні- Астарті від Тефарія Веліана[461] [462]. Ці таблички підтверджують тісні зв’язки етрусків з Карфагеном і вплив останнього на релігійну сферу етрусків[463]. Зображення місцевих богів часто супроводжуються назвами іноземних богів та героїв[464]. Культові традиції етрусків простежуються у релігійному житті Римської держави. Це стосується як сутності самих культів, так і безпосередньої регламентації ритуально-обрядової сфери. Давня етруська есхатологія пізніше стала одним із чинників формування християнського віровчення[465]. Висновки. Релігійне життя істотно впливало на суспільно- політичні процеси та управлінську практику Карфагену. Це було зумовлено як давніми фінікійськими традиціями, так і історико-культурними особливостями розвитку Карфагену. Культи місцевих божеств були активним чинником впливу управлінської еліти на позицію загалу держави. У ході розвитку релігійної сфери держава вживає заходів щодо посилення контролю за нею, що сприяє формуванню відповідного адміністративного апарату. Релігійна сфера була одним із головних напрямів управлінської діяльності і правителів етруських міст. Це засвідчує активне культове будівництво на їхній території. У процесі інституювання етруської моделі управління зростає порядок регламентації культової діяльності, яка тісно пов’язана з публічною діяльністю у цих містах. Наявні джерела дають підстави говорити про економічну підтримку етруськими містами культової діяльності та її вплив на державотворчі (згуртовуючі) процеси в етруській спільноті. Список рекомендованої літератури 1. Василенко Р. П. Этруски и христианская религия / Р П. Василенко // АМА. — Вып. 5. — Саратов, 1983. — С. 15-26. 2. Кораблев И. Ш. Ганнибал / И. Ш. Кораблев. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1976. — 399 с. 3. Мавлеев Е. В. Греческие мифы в Этрурии (о понимании этрусками греческих изображений) / Е. В. Мавлеев // АМА. — Вып. 4. — Саратов, 1979. — С. 82—104. 4. Немировский А. И. Этруски. От мифа у истории / Александр Иосифович Немировский. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1983. — 261 с., карт. 5. Робер Ж.-Н. Этруски / Ж.-Н. Робер. — М.: Вече, 2007. — 368 с., ил. 6. Соколов Г. И. Искусство этрусков / Г. И. Соколов. — М.: Слово / Slovo, 2002. — 208с. 7. Татарников Д. Г. Фабий Пиктор о причинах второй Пунической войны (к интерпретации Polyb. III.8.1- ______ 8) / Д. Г. Татарников // АГ — № 1. — 2005. — Саратов: — Вып.5. — Саратов, 1983. — С. 15—26. Научная книга, 2005. — C. 69—80. 8. Циркин Ю. Б. Карфаген и его культура / Ю. Б. Циркин. — М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва „Наука”, 1987. — 288 с. 9. Циркин Ю. Б. От Ханаана до Карфагена / Ю. Б. Циркин. — М.: Астрель: АСТ, 2001. — 528 с. 10. Черняева Ю. В. Проблема датировки первого договора между Римом и Карфагеном / Ю. В. Черняева // AI. — № 1. — 2005. — Саратов: Научная книга, 2005. — C. 61— 68. Питання для самоконтролю 1. Означте наріжні елементи релігійної сфери Карфагену. 2. Визначте роль релігії у системі державної політики Карфагенської держави. 3. Який вплив мала метрополія на формування релігійної сфери Карфагена? 4. Визначте особливості етруської цивілізації. 5. Назвіть основні особливості культової сфери етрусків. 6. Яких богів пошановували етруски? Теми рефератів 1. Релігійна сфера етруських міст. 2. Особливості формування релігійних яувлень Карфагена. Теми контрольних (курсових) робіт 1. Релігійні інститути Карфагенської держави.