<<
>>

Етнокультурне змішування і перші цивілізації

В Індостані зустрілися представники екваторіальної (негро-австралоїдної), євро­пеоїдної та монголоїдної рас, а також відповідних типів культур і вірувань. Най­більші змішування відбувалися між автохтонними австралоїдами і прийшлими європеоїдами, приналежними до середземноморців і аріанів (неведичних аріїв).

Се- редземноморці (іберійсько-кавказькі і дравідські етноси) змішувались з австра- лоїдами, очевидно, в дуже ранні часи. Якщо прийняти гіпотезу про належність середземноморців до сино-кавказької мовної макросім’ї, осередком формуван­ня якої була Центральна Азія до Х тис. до н. е., то можна припустити, що там само відбулася й зустріч носіїв зазначених діалектів з австралоїдами. Зокрема, з айнами, які, як відомо, заселяли приблизно в той самий час Японські і Курильсь- кі острови, острів Сахалін, а також узбережжя Євроазійського материка. Саме айнам була притаманна висока культура «дзьомон», відома своїми керамічними та іншими виробами ще з XI тис. до н. е.

Техніка нанесення орнаменту на глиняний посуд у культурі «дзьомон» (шну­ровий орнамент) схожа з такою ж давньою технікою в Африці (Сахара), Полінезії (Ново-Гебридські острови), Центральній Америці та в деяких інших регіонах. На посуді культового призначення домінували «зміїні» мотиви, пластичні зобра­ження голів тварин, а також стилізовані зображення жінок з гіпертрофованими формами, що вказує на матріархальний культ родючості. Найбільш раннім зразкам фрагментів айнської кераміки 13 тис. років, що збігається за часом з періодом потепління і наступним таненням арктичних льодів, а також значним підняттям рівня Світового океану, що затопив величезні частини суші. Можливо, що це був час масових переселень океанічних народів, які постраждали від повені. При цьо­му переселення могло відбуватися як з боку тихоокеанського узбережжя (нащад­ків легендарних лемурійців — австралоїдів), так і з боку атлантичного (нащадків так само легендарних атлантів, які мають, імовірно, негроїдні риси).

Тихоокеанці, таким чином, рухались на захід, атлантоїди, відповідно, — на схід, тобто вглиб Євразійського континенту. Наприклад, давнім зразкам кераміки в Китаї 10 тис. років, вони на три тисячоліття відстають від таких самих зразків на Японських островах.

За значного підняття Світового океану найсприятливіші умови склались у Середземномор’ї, яке виступає своєрідним «внутрішнім» морем між Євразійським і Африканським континентами. Саме в Середземномор’ї завершилось, здогадно, формування іберійсько-кавказьких народів, яке відбулося в результаті довготрива­лих змішувань європеоїдів з австралоїдами і негроїдами. Між Х-¥ІІІ тис. до н. е. відбувається поступове заміщення архаїчного кроманьйоїдного населення серед­земноморським, північніше розселялися протоєвропейці — бореали. Знайдені на території Європи останки давніх австралоїдів і негроїдів підтверджують вірогід­ність цієї гіпотези.

Змішування середземноморців як частини сино-кавказької макросім’ї з но- стратійцями відбувалося поступово, й найбільшої асиміляції зазнали, очевидно, носії дравідійських мов, споріднені з уральцями-бореалами. Такі змішування від­бувалися вже не стільки в Середземномор’ї, а радше в циркумпонтійській зоні, де синтез культур зумовив, можливо, виникнення перших державних утворень. Та­ким утворенням була, на думку багатьох дослідників (наприклад, українських — Ю. Шилова, Ю. Канигіна та ін.), Аратта, яка в науці більше відома як Трипільська культура. Існування Аратти в причорноморській зоні підтверджується і праписем- ністю Кам’яної Могили, де, наприклад, згадується «жрець Аратти». При цьому не виключено, що Трипільська культура була лише надбанням більш ранньої Аратти, зруйнованої Чорноморським потопом.

Отже, Трипілля-Аратта, судячи з усього, — це результат культурного синтезу переважно землеробських іберійсько-кавказьких племен і скотарських індоєвропей­ських праетносів. При цьому вказаний синтез не був безконфліктним, оскільки з надписів на посуді V тис. до н. е. відомо про боротьбу між «західними» племенами, які поклонялися богу Куллі (на думку А.

Кіфішина, він був одним з варіантів бога не­бес Ураша — аналога грецького Геліоса-Аполлона), і «східними», які поклонялися богині Ішхарі (одне з імен архаїчної Богині-Матері). «Східні» племена іноді позна­чались як «рабплуга», а «західні» — як «воїн степу», тобто представляли два різних етнокультурних типи: землеробський матріархальний з культом Богині-Матері і скотарський патріархальний із солярно-уранічним культом. Таке протистояння, а також можливий катаклізм (наприклад, згаданий Чорноморський потоп) при­звели до масової міграції трипільського населення, яке могло проходити як через Малу й Середню Азію, так і через Кавказ. Ця міграція захопила населення різних областей трипільської працивілізації, які в той час могли, на думку українсько­го вченого Ю. Шилова, називатися Аратта (центральні області, заселені земле­робськими племенами індоєвропейсько-середземноморського походження) і Аріана (периферійні області поширення індоіранських праетносів).

Таким чином, середземноморці та змішувані з ними дравідські й деякі індоєвро­пейські етнокультурні спільноти рушили з циркумпонтійської зони в південно-схід­ному напрямку, чисельні індоіранські праетноси — в північно-східному до Алтаю, а племена давніх європейців, із протослов 'янами включно, залишились на «трипільській правітчизні». Вказівниками руху аратійців і аріанів через Малу Азію були Хетське і Мітаннійське царства, що охоплювали своїм впливом також сиро-палестинський регіон, де вони вступали в контакти як із цивілізаціями Месопотамії, так і Єгипту. Наприклад, у дослідників порівняльної міфології викликає інтерес схожість між релігійно-міфологічними системами Хетського царства, Індії та Єгипту, в яких збігаються не тільки чисельні міфи, а навіть стилістика й слововживання. А про дивовижну тотожність кам’яномогильних і шумеро-аккадських міфологій ми ба­гато писали в попередніх томах цього видання.

Дороговказами руху аратійців і аріанів через Кавказ слугують, на нашу думку, назва гори Арарат, яка співзвучна з назвою іншої гори, але вже в кряжі Гіндукушу — Аріатта.

Саме поблизу цієї Аріатти, згідно з шумеро-аккадійськими легендами, зупинився корабель-ковчег Утнапішти після Всесвітнього потопу (в біблейських текстах такою горою названий кавказький Арарат). Наступним доро­говказом руху жителів трипільської Аратти є Шумер (шумерійці називали своєю прабатьківщиною саме Аратту) і Елам на Іранському нагір’ї, де до VI ст. до н. е. одне з еламських князівств називалось Анчан (Аншан або Ашнан — ім’я Богині-Ма- тері з текстів Кам’яної Могили). Завершує цей довгий шлях цивілізація Хараппи і Мохенджо-Даро в долині Інду, яку створили дравідомовні ностратійці, які змішалися в ранні часи з середземноморцями й аріанами-індоєвропейцями, а також із міс­цевими австралоїдами. Наприклад, археолог Е. Маккей, який відкрив незвичай­но високу доарійську цивілізацію долини Інду, спираючись на дані антропології, висловив припущення, що народи хараппської, шумерської та еламської цивілізацій мають спільне походження і спільних пращурів. Це припущення підтверджується й сучасними лінгвістичними даними, що вказують на дравідомовний субстрат в усіх названих суспільствах (спільнотах).

Зазначені спільні пращури споріднених шумерської, еламської, індійської (як, очевидно, і єгипетської) цивілізацій мають, найімовірніше, трипільські пара­лелі й спільну прабатьківщину — Аратту, де відбувалося довготривале змішування дравідомовних та індоєвропейських ностратійців, середземноморців-іберійців та австралоїдів. Саме з австралоїдами здійснювалось подальше змішування в Ін­достані дравідомовних творців Хараппської цивілізації, що з часом зумовило по­яву нової, південноіндійської (європеоїдно-австралоїдної) раси. З дравідомовними аратійцями сусідили в Індії аріани, яких називали «неведичними» аріями і які, мож­ливо, були нащадками трипільського Аріана (згодом цю назву отримав Іран), а та­кож Хетського і Мітаннійського царств. Спільним для єгипетської, шумерської, еламської та аратської цивілізацій був, очевидно, й північнокавказький (хато- хуритський) компонент.

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Етнокультурне змішування і перші цивілізації: