Етнокультурне змішування і перші цивілізації
В Індостані зустрілися представники екваторіальної (негро-австралоїдної), європеоїдної та монголоїдної рас, а також відповідних типів культур і вірувань. Найбільші змішування відбувалися між автохтонними австралоїдами і прийшлими європеоїдами, приналежними до середземноморців і аріанів (неведичних аріїв).
Се- редземноморці (іберійсько-кавказькі і дравідські етноси) змішувались з австра- лоїдами, очевидно, в дуже ранні часи. Якщо прийняти гіпотезу про належність середземноморців до сино-кавказької мовної макросім’ї, осередком формування якої була Центральна Азія до Х тис. до н. е., то можна припустити, що там само відбулася й зустріч носіїв зазначених діалектів з австралоїдами. Зокрема, з айнами, які, як відомо, заселяли приблизно в той самий час Японські і Курильсь- кі острови, острів Сахалін, а також узбережжя Євроазійського материка. Саме айнам була притаманна висока культура «дзьомон», відома своїми керамічними та іншими виробами ще з XI тис. до н. е.Техніка нанесення орнаменту на глиняний посуд у культурі «дзьомон» (шнуровий орнамент) схожа з такою ж давньою технікою в Африці (Сахара), Полінезії (Ново-Гебридські острови), Центральній Америці та в деяких інших регіонах. На посуді культового призначення домінували «зміїні» мотиви, пластичні зображення голів тварин, а також стилізовані зображення жінок з гіпертрофованими формами, що вказує на матріархальний культ родючості. Найбільш раннім зразкам фрагментів айнської кераміки 13 тис. років, що збігається за часом з періодом потепління і наступним таненням арктичних льодів, а також значним підняттям рівня Світового океану, що затопив величезні частини суші. Можливо, що це був час масових переселень океанічних народів, які постраждали від повені. При цьому переселення могло відбуватися як з боку тихоокеанського узбережжя (нащадків легендарних лемурійців — австралоїдів), так і з боку атлантичного (нащадків так само легендарних атлантів, які мають, імовірно, негроїдні риси).
Тихоокеанці, таким чином, рухались на захід, атлантоїди, відповідно, — на схід, тобто вглиб Євразійського континенту. Наприклад, давнім зразкам кераміки в Китаї 10 тис. років, вони на три тисячоліття відстають від таких самих зразків на Японських островах.За значного підняття Світового океану найсприятливіші умови склались у Середземномор’ї, яке виступає своєрідним «внутрішнім» морем між Євразійським і Африканським континентами. Саме в Середземномор’ї завершилось, здогадно, формування іберійсько-кавказьких народів, яке відбулося в результаті довготривалих змішувань європеоїдів з австралоїдами і негроїдами. Між Х-¥ІІІ тис. до н. е. відбувається поступове заміщення архаїчного кроманьйоїдного населення середземноморським, північніше розселялися протоєвропейці — бореали. Знайдені на території Європи останки давніх австралоїдів і негроїдів підтверджують вірогідність цієї гіпотези.
Змішування середземноморців як частини сино-кавказької макросім’ї з но- стратійцями відбувалося поступово, й найбільшої асиміляції зазнали, очевидно, носії дравідійських мов, споріднені з уральцями-бореалами. Такі змішування відбувалися вже не стільки в Середземномор’ї, а радше в циркумпонтійській зоні, де синтез культур зумовив, можливо, виникнення перших державних утворень. Таким утворенням була, на думку багатьох дослідників (наприклад, українських — Ю. Шилова, Ю. Канигіна та ін.), Аратта, яка в науці більше відома як Трипільська культура. Існування Аратти в причорноморській зоні підтверджується і праписем- ністю Кам’яної Могили, де, наприклад, згадується «жрець Аратти». При цьому не виключено, що Трипільська культура була лише надбанням більш ранньої Аратти, зруйнованої Чорноморським потопом.
Отже, Трипілля-Аратта, судячи з усього, — це результат культурного синтезу переважно землеробських іберійсько-кавказьких племен і скотарських індоєвропейських праетносів. При цьому вказаний синтез не був безконфліктним, оскільки з надписів на посуді V тис. до н. е. відомо про боротьбу між «західними» племенами, які поклонялися богу Куллі (на думку А.
Кіфішина, він був одним з варіантів бога небес Ураша — аналога грецького Геліоса-Аполлона), і «східними», які поклонялися богині Ішхарі (одне з імен архаїчної Богині-Матері). «Східні» племена іноді позначались як «рабплуга», а «західні» — як «воїн степу», тобто представляли два різних етнокультурних типи: землеробський матріархальний з культом Богині-Матері і скотарський патріархальний із солярно-уранічним культом. Таке протистояння, а також можливий катаклізм (наприклад, згаданий Чорноморський потоп) призвели до масової міграції трипільського населення, яке могло проходити як через Малу й Середню Азію, так і через Кавказ. Ця міграція захопила населення різних областей трипільської працивілізації, які в той час могли, на думку українського вченого Ю. Шилова, називатися Аратта (центральні області, заселені землеробськими племенами індоєвропейсько-середземноморського походження) і Аріана (периферійні області поширення індоіранських праетносів).Таким чином, середземноморці та змішувані з ними дравідські й деякі індоєвропейські етнокультурні спільноти рушили з циркумпонтійської зони в південно-східному напрямку, чисельні індоіранські праетноси — в північно-східному до Алтаю, а племена давніх європейців, із протослов 'янами включно, залишились на «трипільській правітчизні». Вказівниками руху аратійців і аріанів через Малу Азію були Хетське і Мітаннійське царства, що охоплювали своїм впливом також сиро-палестинський регіон, де вони вступали в контакти як із цивілізаціями Месопотамії, так і Єгипту. Наприклад, у дослідників порівняльної міфології викликає інтерес схожість між релігійно-міфологічними системами Хетського царства, Індії та Єгипту, в яких збігаються не тільки чисельні міфи, а навіть стилістика й слововживання. А про дивовижну тотожність кам’яномогильних і шумеро-аккадських міфологій ми багато писали в попередніх томах цього видання.
Дороговказами руху аратійців і аріанів через Кавказ слугують, на нашу думку, назва гори Арарат, яка співзвучна з назвою іншої гори, але вже в кряжі Гіндукушу — Аріатта.
Саме поблизу цієї Аріатти, згідно з шумеро-аккадійськими легендами, зупинився корабель-ковчег Утнапішти після Всесвітнього потопу (в біблейських текстах такою горою названий кавказький Арарат). Наступним дороговказом руху жителів трипільської Аратти є Шумер (шумерійці називали своєю прабатьківщиною саме Аратту) і Елам на Іранському нагір’ї, де до VI ст. до н. е. одне з еламських князівств називалось Анчан (Аншан або Ашнан — ім’я Богині-Ма- тері з текстів Кам’яної Могили). Завершує цей довгий шлях цивілізація Хараппи і Мохенджо-Даро в долині Інду, яку створили дравідомовні ностратійці, які змішалися в ранні часи з середземноморцями й аріанами-індоєвропейцями, а також із місцевими австралоїдами. Наприклад, археолог Е. Маккей, який відкрив незвичайно високу доарійську цивілізацію долини Інду, спираючись на дані антропології, висловив припущення, що народи хараппської, шумерської та еламської цивілізацій мають спільне походження і спільних пращурів. Це припущення підтверджується й сучасними лінгвістичними даними, що вказують на дравідомовний субстрат в усіх названих суспільствах (спільнотах).Зазначені спільні пращури споріднених шумерської, еламської, індійської (як, очевидно, і єгипетської) цивілізацій мають, найімовірніше, трипільські паралелі й спільну прабатьківщину — Аратту, де відбувалося довготривале змішування дравідомовних та індоєвропейських ностратійців, середземноморців-іберійців та австралоїдів. Саме з австралоїдами здійснювалось подальше змішування в Індостані дравідомовних творців Хараппської цивілізації, що з часом зумовило появу нової, південноіндійської (європеоїдно-австралоїдної) раси. З дравідомовними аратійцями сусідили в Індії аріани, яких називали «неведичними» аріями і які, можливо, були нащадками трипільського Аріана (згодом цю назву отримав Іран), а також Хетського і Мітаннійського царств. Спільним для єгипетської, шумерської, еламської та аратської цивілізацій був, очевидно, й північнокавказький (хато- хуритський) компонент.