Етнічні шари Східного Туркестану
Носіїв культури Південного Сибіру за антропологічними ознаками зараховують, як правило, до паміро-ферганського типу — раси Середньоазійського межиріччя, що входить у велику європеоїдну расу і характеризується зростом вище середнього, темним волоссям і очима, смаглявою шкірою, короткоголовістю, вузьким виступаючим носом, сильним ростом бороди і волосся на тілі.
До цього антропологічного типу належать сучасні таджики (головним чином гірські) й узбеки [25, 133; 16, 872]. Формування такого антропологічного типу пов’язане, вочевидь, з поширенням з району Алтаю носіїв Андроновської культури, що на території Південного Сибіру стикалася і взаємно асимілювалася з афанасіївцями, а в Середній Азії і Східному Туркестані — з носіями культур Розписної кераміки. Вже в бронзовому віці Східного Туркестану простежуються дві основні культурні традиції: одна з них пов’язана зі степовими культурами Євразії, насамперед з ареалом Андроновської і близьких їй середньоазійських культур; друга — із традиціями Розписної кераміки, що одержала новий імпульс наприкінці бронзового віку з осередків на північному сході Середньої Азії (Ташкентська оаза і Фергана). Ареали середньоазійських і південно-казахстанських культур андроновського типу, як і середньоазійських культур Розписної кераміки, упритул прилягають до території Східного Туркестану [25, 6-7].Якщо припустити зв’язок афанасіївців із прототохарами, то варто визнати, що носії тохарських мов, які дуже рано відокремилися від індоєвропейської мовної спільності, з’явилися на сході значно раніше індоіранців, з якими пов’язують Андроновську культуру (споріднену зі Зрубною). Тохарські мови, здогадно, пішли від досить давньої форми спільноіндоєвропейської, чим пояснюється велика відмінність між тохарською й індоіранською. Аналіз китайських джерел також свідчить, що контакти з тохаромовним населенням були дуже ранніми.
Давні тохарські мови, таким чином, належать до числа найбільш архаїчних мов індоєвропейської сім’ї. Вони можуть бути зіставлені з хетською мертвою мовою. Характерно також, що тохарські мови виявляють сліди давніх контактів із дравідійськими мовами, на яких говорило ранньоземлеробське населення Середньої Азії і Казахстану [25, 7-8, 155].Тохари, ймовірно, були складовою великих міграцій з первісного ареалу розселення індоєвропейців на схід і південь, передуючи протоіндоіранським пересуванням. Прототохарська спільність, яка просунулась на схід, була досить великою, тож зайняла майже весь Східний Туркестан (аж до земель, заселених китайцями), а також великі території Середньої Азії, зокрема Ферганську долину. Можливо, прихід індоіранців змусив прототохарів залишити Середню Азію і закріпитися у Східному Туркестані. Таким чином, носії тохарських мов — найдавніший етнічний шар східнотуркестанського населення, що змішався на межі ІІІ-ІІ тис. до н. е. із ще давнішим місцевим субстратом [25, 8, 155].
Другим дуже давнім етнічним шаром був іранський, приналежний до саксь- кої групи іранських мов. Ця мова названа хотано-сакською відповідно до самоназви етносу — хотанський. На думку сучасних дослідників, розрив між прасакськими й іншими скіфськими діалектами відбувся досить рано, не пізніше V ст. до н. е. Імовірно, у процесі поширення іранських племен у Середній Азії наприкінці ІІ — на початку І тис. до н. е., праскіфи розселилися у Східному Туркестані, уклинившись при цьому в етнічний ареал тохарців. Саме тоді предки хотано-саків відокремилися від інших праскіфів, у тому числі середньоазійських. Таким чином, уже з ІІ-І тис. до н. е. на території Східного Туркестану складається абсолютно домінуючий масив індоєвропейського населення, що зберігав своє положення до середини І тис. н. е., коли почав розгортатися процес тюркизації цих земель. Пізніше індоєвропейський шар населення зріс завдяки значному припливові індійців і согдій- ців. Саме з Індії і Середньої Азії народи Східного Туркестану почерпнули багато чого з релігії й мистецтва. Тут і там проживали споріднені або ідентичні етноси: саки, усуни, юечжі, согдійці. Етнічна і культурна спільність підсилюються в періоди об’єднання Середньої Азії, Північної Індії і Східного Туркестану в складі великих державних утворень, таких як Кушанська імперія, держава ефталітів, Тюркський каганат. Що стосується китайського етнічного елемента, то він, починаючи з II ст. до н. е., з’являється в окремих районах Східного Туркестану в результаті військових експедицій [25, 9~11].