Еламська релігія
Релігію еламітів ми розглядали в попередніх томах цього видання [див.: 65, І, 309-312; ІІ, 378-379], тому нагадаємо лише її основні положення.
Еламська релігійно-міфологічна система склалася ще в IV тис.
до н. е., зазнаючи впливу шумеро-аккадської міфології. Наприклад, у ІІІ-ІІ тис. до н. е. в Еламі, поряд з місцевими божествами, шанувалися також шумеро-аккадські божества Адад, Еа-Енкі, Іштар, Нергал, Нуску, Нінурта та ін. Одна з найхарактерніших рис еламської релігії — шанування змії як символу достатку, родючості й вічності. Судячи зі збережених документів, з 2200 р. до 639 р. до н. е. (тобто протягом понад 1,5 тис. років) еламський пантеон не змінювався і налічував в ієрархічній послідовності 37 богів. Деякі боги (наприклад, Хумпан) шанувалися еламітами до середини V ст. до н. е. Усі божества еламітів, вважалося, мають магічну силу «кі- тен» (подібне поняття — «майя» існувало й у давньоіндійській системі). Спочатку на чолі еламського пантеону, як і в інших дравідських народів, стояли жіночі божества, що відображає пережитки матріархального права в Еламі. Головною спо-чатку була богиня родючості Піненкір — мати богів, «володарка неба», яку в Аккаді ототожнювали з Іштар [74, II, 659].
З початку II тис. до н. е. на чолі пантеону стає Кіріріша («Велика богиня») — Богиня-Мати, яка спочатку шанувалася лише на південному сході Еламу, а з кінця III тис. до н. е. її культ почав поширюватися по всьому Еламу.
Із середини II тис. до н. е. на чолі еламського пантеону стає Хумпан, а Кіріріша одержує титул «велика дружина» [74, I, 651]. Перемога Хумпана свідчить уже про торжество патріархальних уявлень над матріархальними. Хумпан (можливо, від Нпра — «веліти») був верховним божеством, «повелителем неба», чоловіком богині Кіріріші й батьком бога Хутрана. Вавилоняни ототожнювали Хумпана з Мардуком. Однак ще шумеро-аккадській міфології був відомий персонаж на ім’я Хумбаба (Хувава) — чудовисько, страж кедрового лісу (Елам, як і Ліван, — країна кедру), приставлений богом Енлілем.
У шумерському сказанні Хумбаба своїм батьком і матір’ю називає «гору Хуррум», що, можливо, пов’язано із шумерськими (як і дравідськими) спогадами про перші знайомства з хуритами наприкінці III тис. до н. е. [74, II, 606-607].За верховенство в еламському пантеоні з Хумпаном суперничав бог — заступник столиці Еламу — Сузів — Іншушинак (можливо, «Володар Сузів»). Іншуши- нак — володар царства мертвих, бог клятви, чоловік богині клятви Ішнікараб(Ішме- караб), що приймає покійних у пеклі. У Сузах поряд з богом Наххунте він вважався захисником правосуддя. Правителі Еламу зазвичай називали себе «улюбленими слугами» Іншушинака.
У ІІ-І тис. до н. е. Хумпан, Іншушинак і Кіріріша становили провідну тріаду еламського пантеону (у тексті ХШ ст. до н. е. Іншушинак разом з Хумпаном названий «володарем богів»). У числі інших значних богів еламітів були бог Сонця, правосуддя й торгівлі Наххунте, місячний бог Напір, бог води Шазі, вісник богів Шимут і його дружина Манзат, богиня перемоги Нарунді, богиня-мати Парті (шанувалася в області Аншан) та ін. [74, І, 547; ІІ, 660]. Основні боги еламського пантеону (без шумеро-аккадських) наведені в табл. 13.
Таблиця 13
ОСНОВНІ БОЖЕСТВА ЕЛАМУ
| Імена божеств | Їх функції й відповідності |
| 1 | 2 |
| Іншушинак | володар царства мертвих, бог клятви (відповідає Плутону-Аїду), стояв на чолі еламського пантеону в ІІ тис. до н. е. (разом з Хумпаном) |
| Ішнікараба (Ішмекараба) | дружина Іншушинака (відповідає Корі-Прозерпіні) |
| Кіріріша | велика богиня, богиня-мати (в Ашнані їй відповідала Парті, у Греції — Деметра), уособлена Земля, дружина Хумпана-Юпітера. Глава еламського пантеону на початку ІІ тис. до н. е. |
| Манзат | дружина Шимута — вісника богів |
| Напір | бог Місяця |
| Наххунте | бог Сонця, правосуддя і торгівлі |
| Нарунді | богиня перемоги (відповідає давньогрецькій Афіні) |
| Піненкір | богиня родючості, головна богиня давньоеламського пантеону в ІУ-ІІІ тис. до н. е. (ототожнювалася з Іштар-Венерою) |
| Хумпан | змінив у середині ІІ тис. до н. е. на чолі еламського пантеону свою дружину Кірірішу (ототожнювався з Мардуком-Юпітером) |
Закінчення табл.13
| 1 | 2 |
| Хутран | син верховного бога Хумпана |
| Шазі | бог води (тобто Енкі-Посейдон) |
| Шимут | вісник богів (подібний Гермесу-Меркурію) |
Еламські храми будувалися нерідко за типом шумерських святилищ у формі зиккурата, тобто східчастої вежі. Храми подібного типу мали, судячи з реконструкції, до п’яти поверхів. У виявлених написах зустрічаються імена божеств, яким присвячувалися храми — Іншушинак, Хумпан, Ішмекараба, Кіріріша, Нах- хунте, Адад та ін. Найголовнішим серед них був, очевидно, храм бога Іншушинака. При цьому храм кожного божества мав своє господарство, яким керували жерці [122, 249-250].
Еламська релігія, у її початковому (матріархальному) періоді, показує паралелі з протоіндійською (точніше — протодравідською) міфологією творців Харап- пської цивілізації долини Інду [див.: 65, І, 302-312], тісно пов’язаної, у свою чергу, із давніми культурами Белуджістану й Синду. Релігія Хараппи і Мохенджо-Даро відтворює насамперед різні аспекти культу родючості на чолі з Великою богинею- матір’ю. Чоловічий аспект родючості був пов’язаний з образом «Протошиви» — рогатим і триликим божеством, що сидить на троні або на землі в ритуальній позі (з підібганими ногами). Це — «пан звірів», пов’язаний також з рослинністю. Особливістю протодравідської системи вірувань виступає і розвинутий культ змії, яка, як видно, ототожнювалася з фалосом. «Пан звірів» пов’язаний з іншим сакральним персонажем — козлом з людським обличчям (імовірно, «Протопан», який супроводжував «Протодіоніса»-Шиву).
У контексті мотивів родючості — численні фалічні символи з каменю конусоподібної форми (піраміди), пов’язані з культом поклоніння лінзі (чоловічому статевому органу) — обливання його водою, змащування олією, звертання жінок до нього з молитвами. Цим символам відповідають йоні (жіночий статевий орган) у вигляді кам’яних кілець. Поєднання цих двох символів відображено в архаїчних колонах, які у своїй основі виходять з кам’яного кільця. З ідеєю родючості були пов’язані й символи, що зустрічаються в протоін- дійських (хараппських) табличках: трилисник, свастика, колесо із шістьма спицями (очевидно, як образ Сонця). При цьому релігійно-міфологічні уявлення цивілізації долини Інду демонструють помітні паралелі з культурою шумерського кола, що вказує на досить давні запозичення обох культур з якогось архаїчного джерела. У протоіндійській цивілізації, наприклад, засвідчені ігри на зразок шахів або шашок (їх знали і трипільці), у яких використовувалися фішки фалічної (конусоподібної) форми, а різні сторони цієї гри позначалися як «чоловіча» і «жіноча». Подібна гра була й у єнісейськихкетів (так звані кетські шахи), що належать до найархаїчні- ших етносів — палеоазійських [74, ІІ, 342-343].Елам та його історія являють собою одну з величних сторінок раннього розвитку людства, що сягає коренями архаїчного матріархального періоду. Еламська цивілізація вийшла з ранньоземлеробської матріархальної культури Розписної кераміки і з’явилася на Іранському нагір’ї не пізніше середини IV тис. до н. е. У цей час на Іранському нагір’ї жили дравідомовні і північно-кавказькі племена, що належать до південних європеоїдів середземноморського й ассироїдного антропологічного типу. І дравіди, і давні північнокавказці належали до одного кола культур Розписної кераміки. Цьому суспільству був властивий матріархальний порядок спадкування престолу, а також принцип поділу влади (у давньому Еламі, наприклад, зафіксоване одночасне існування трьох різних за своїми функціями правителів). До того ж посади правителів були виборними.
Для еламської релігії давніх дравідів, що склалася не пізніше IV тис. до н. е. і була спорідненою із системою вірувань Хараппської цивілізації, характерне верховенство матріархальних божеств (спочатку Піненкір — Венера, потім Кіріріша — Земля), культ змії (фалічний символ вічності й родючості), чітко структурований пантеон з 37 богів, які володіють особливою магічною силою «кітен» (відомою й іншим давнім релігіям). У II тис. до н. е. відбувається перехід від матріархального укладу життя до патріархального і главою еламітського пантеону стає чоловік Кіріріші — Землі Хумпан — «володар неба» (ототожнений з Мардуком, а останній — з Юпітером). Хумпан, імовірно, уявлявся в образі громовика, як і вавилонський Мардук — син водного бога Енкі. З цими образами (бога грози і бога вод) завжди пов’язаний володар царства мертвих, яким в еламітів був «володар Сузів» Іншушинак (тобто Діоніс-Аїд) зі своєю дружиною Ішмекараб (еламська Кора- Персефона). З ідеєю родючості пов’язані, як правило, різні персонажі з козлиними рисами, трилисник (характерний для табличок з Хараппи і мегалітичних матріархальних храмів острова Мальти), а також фалічні символи з каменю конусоподібної форми (нагадує піраміди Єгипту, Китаю, Індонезії, Індостану, Мезоамерики та ін.).
Основні персонажі матріархальної землеробської релігії дравідських і північно-кавказьких народів кола культур Розписної кераміки — Богиня-Мати та її чоловічий корелят — представлені в більшості релігійно-міфологічних систем Середземномор’я більш пізнього періоду, що наведено в табл. 14. У цих міфах відобразилися давні матріархальні і хтонічні риси поклоніння великому жіночому божеству родючості й залежному від нього (набагато слабшому та навіть смертному) чоловічому корелятові.
Примітним в історії Еламу є і його зв’язок із давнім Ізраїлем, який був захоплений у 721 р. до н. е. ассирійським царем Саргоном ІІ і жителі якого були розселені по різних районах ассирійської імперії, у тому числі у Мідію й Елам, що стали згодом провідними областями іранської імперії Ахеменідів.
Метою такого виселення з боку Саргона ІІ було повне знищення Ізраїлю, від якого у VIII ст. до н. е. залишилася лише невелика Іудея, з якої вже в VI ст. до н. е. вавилонським царем Навуходоносором II також тотально було виселено єврейське населення. Подібне щодо Іудеї та Єрусалима було повторено у I ст. до н. е. римськими військами, коли євреї були повністю вигнані зі своєї держави, а їхня столиця й храм їхнього бога Єгови — зруйновані. Таким чином, єврейська держава в Палестині тричі виселялася різними іноземними правителями. Таку ненависть у навколишніх народів не викликав жоден інший народ. Можливо, лише за винятком семітського ж Карфагена, жителі якого приносили своїм богам у жертву дітей, що, згідно з біблійними і сучасними даними, робили і давні євреї своєму богові Молохові, за образом якого ховався Єгова. Останній, як відомо, увібрав у себе багато рис1951
Таблиця 14
| Богиня-Мати | Її чоловічий корелят | Основний сюжет | Регіон |
| Богиня Афродіта (Венера), а також Артеміда (Місяць) і Персефона | Адоніс («Господь», «Володар») — божество з яскраво вираженими рослинними функціями, пов'язаними з періодичним умиранням і відродженням природи | Дивовижно народженого Адоніса Афродіта передає у скриньці на виховання Персефоні, яка, однак, не хоче надалі з ним розлучатися. Суперечку між богинями вирішує Зевс, наказавши Адонісу частину року проводити в царстві мертвих у Персефони, а частину року на землі з Афродітою (у фінік. варіанті — Астартою), супутником і коханим якої він стає. Розгнівана відданою Афродіті перевагою, Артеміда насилає на Адоніса дикого кабана, який смертельно його ранить (за іншими версіями, Адоніс — жертва гніву Аполлона або дружини богині Ареса-Астара). Афродіта гірко оплакує Адоніса, який періодично воскресає | Культ Адоніса у Фінікії, Сирії, Єгипті, на островах Кіпр і Лесбос, а також у материковій Греції. Оргії на честь Адоніса відбувалися у святилищах Афродіти і супроводжувалися священною проституцією |
| Кібела (Ківева, Дін- дімена), уособлення плодоносних сил Землі | Аттіс — божество, що вмирає і воскресає | Відомо кілька варіантів: Аттіс — син фригійця, що засновує у Мідії на честь Богині-Матері священні святкування (оргії), але його вбиває кабан, посланий Зевсом; Аттіс — син двостатевої істоти Агді- тис (так називали Богиню-Матір) і дочки ріки Сангаріос, що впадає в божевілля, оскопляє себе і вмирає; Аттіс — улюбленець Кібели, страж її храму, який порушив обітницю безшлюбності, захопившись німфою, і Кібела губить Німфу, насилає на Аттіса божевілля і той оскопляє себе | Фригія, елліністичний світ, Римська імперія |
| Різні іпостасі Богині- Матері: Персефона, Деметра-Земля, Гера, Кібела-Рея | Діоніс (Бахус, Вакх) — бог плодоносних сил землі, рослинності й виноробства, що протистоїть солярному Аполлону. Символ Діоніса — фалос, вигляд — бик або козел | Відомі архаїчні іпостасі Діоніса: Загрей, син Зевса-Аїда і Персефони; Іакх, пов'язаний з Елевсинськими містеріями; Діоніс — син Зевса і Деметри (або Семели). Гера (сестра і дружина Зевса) наслала на Діоніса божевілля, але богиня Кібела-Рея (сестра і дружина Кроноса) зцілила його й прилучила до своїх оргіастичних містерій у Фригії | Грецький світ (Діоніс — божество фракійського і лідійсько-фригійського походження). Відомий з табличок критського письма XIV ст. до н. е. |
| Інанна — «володарка небес», богиня родючості і плотської любові (Венера) | Думузі (шумер. «Щирий син») — шумеро-аккадське божество, відоме з XXVI ст. до н. е. Його матір'ю називається «дракон небес», а батьком — Енкі | Головний міф — про любов Думузі до богині Інанни, сватання, шлюб і передчасна смерть бога Думузі в підземному світі. Після вироку Інанни Думузі повинен проводити в підземному світі її старшої сестри Ерешкігаль півроку, а інші півроку там буде перебувати за нього його сестра Гештінанна | Шумеро-аккадський світ (Месопотамія і прилеглі райони) |
Розділ III. Становлення ірозквітдержавності Ірану
Закінчення табл.14
| Іштар — центральне жіноче божество аккадської релігії, богиня родючості й плотської любові (Венера) | Таммуз — бог родючості, бог-пастух, бог, що вмирає і воскресає | Відповідно до Біблії (Єзек. 8,14) біля північних воріт Єрусалимського храму Яхве жінки оплакували Таммуза (Фаммуза). Очевидно, цей культ відправляло і сиро-арамейське населення Сирії і Месопотамії в І тис. до н. е. — I тис. н. е. | Культ Таммуза-Думузі внаслідок інтенсивного месопотамського впливу (особливо в ІІІ-ІІ тис. до н. е.) одержав поширення й у сиро-палестинському регіоні |
| Церера — найдавніша італійська і римська богиня продуктивних сил землі, а також підземного світу, що насилає божевілля, богиня материнства й шлюбу (ототожнювалася з Деметрою-Землею) | Лібер — давній римський бог родючості і запліднюючої сили, а також виноградарства, що ототожнювався з Вакхом-Діонісом. Його жіноча паралель — Лібера, що ототожнювалася з Персефоною | Ліберу, Лібері й Церері в 494 р. до н. е. у Римі був побудований храм, що став релігійним центром плебеїв у період їхньої боротьби з патриціями. Ця плебейська тріада богів протиставлялася патриціанській тріаді — Юпітеру, Юноні й Мінерві. У присвячене Ліберу свято лібералій (17 березня) люди збиралися на перехрестях, наряджалися в маски, розгойдували зроблений із квітів фалос, робили «веселі непристойності» і співали складені сатурнинським розміром жартівні пісні | Греко-римський світ, особливо наприкінці республіки й у період Римської імперії, коли політичні діячі, які боролися за владу, а потім імператори ототожнювали себе з Лібером-Діонісом, який несе «золоте століття» |
| Ісіда — єгипетська богиня родючості, води і вітру, мореплавання, символ жіночності (Венера) | Осіріс — бог продуктивних сил природи, цар загробного світу, брат і чоловік Ісіди, брат Сета і Нефтиди, батько Гора | Після вбивства Осіріса Сетом Ісіда, відшукавши тіло чоловіка, поховала його, і, зачавши від мертвого Осіріса, народила сина Гора, який мстить Сетові | Єгипет і далеко за його межами |
| Астарта (Астроноя) — мати богів, богиня кохання і родючості в західно- семітській міфології, уособлення планети Венери (її чоловічою паралеллю є Астар- Марс) | Ешмун (апелятив, що заміняє заборонне ім'я бога) — бог, що вмирає і воскресає, у західносемітської релігії, бог рослинності, бог-цілитель, наділений владою воскрешати мертвих. Символ Еш- муна — зображення змія на палиці | Ешмун, смертний син фінікійського бога Садика (Цадик, «праведний»), збудив любов матері богів Астарти, яка почала переслідувати Ешмуна. Під час утечі Ешмун оскопив себе й помер, але Астарта повернула його до життя своїм животворящим теплом і зробила богом. У Тирі і Карфагені Ешмун вважався супутником Мелькарта (іноді ототожнювався з Посейдоном), якого він воскресив після того, як Мелькарт загинув у сутичці з чудовиськом Тифоном | Фінікія і Карфаген |
Розділ III. Становлення ірозквітдержавності Ірану
давньоєгипетського змієбога Амона і західносемітського Ілу-Сатурна. У Карфагені, очевидно, Єгова був відомий під ім’ям Хаммона (букв. «Жаровик»), якому регулярно і масово приносили в жертву новонароджених дітей. Саме в карфагенському храмі збереглося зображення світового змія, який згорнувся клубком і пожирає власний хвіст, що вказувало на сутнісну природу цієї семітської релігії.
Примітно, що Елам після переселення до нього євреїв з Ізраїлю проіснував як держава ще не більше ста років, після чого також піддався розгромові і виселенню жителів. Очевидно, «бич Божий» переслідував євреїв по всіх місцях їхнього розсіювання, у чому ми ще неодноразово переконаємося надалі у нашому дослідженні. На місце ж давніх ізраїльтян Саргон ІІ оселив вавилонян (тобто шумерів і аккадців), а також дравідів (кутіїв і еламітів), що й склали основне населення Палестини.
Деякі еламські пам’ятки див. на кольоровій вклейці, рис. 98-100.