«Драконічна» традиція ламаїзму
Добуддійський субстрат ламаїзму, що складається з місцевих тибетських вірувань, істотно вплинув на цей варіант буддизму, зарахувавши в нього багато екзотичних персонажів. В Китаї, як і в Тибеті, була сильною «драконічна» традиція буддизму, пов’язана з фантастичною істотою Лун (драконом).
Цей образ склався в Тибеті і в Китаї з давніх-давен: зображення ієрогліфа луна, що є піктограмою і зображає тварину з довгим тілом і головою, увінчаною рогами (можливо, гребенем), виявлено вже в написах на ворожильних кістках з XIV ст. до н. е. В цих написах лун пов’язаний з назвами прототибетських племен цян, що населяли частини сучасних китайських провінцій Хенань і Шансі. Ймовірно, лун-дракон вважався тотемом ряду стародавніх племен, що, на думку сучасних релігієзнавців, є рідкісним винятком у загальносвітовій системі первісних вірувань, в якій тотем — зазвичай істота реальна. У середньовічному Китаї лун стає символом імператора, його зображали на троні і на халаті государя [139, II, 77-78].Особливо велика роль луна у стародавніх космогонічних уявленнях: на бронзовому блюді епохи Інь (з XIV ст. до н. е.) зображені птах, риба і два дракони, один з яких має малюнок спіралі-блискавки. Ймовірно, дракон тут позначає землю, птах — небо, а риба — водну стихію. Зв’язок лун із землею зафіксований і в китайській «Книзі перемін», проте згодом лун став мислитися як втілення світлої, небесної чоловічої сили ян і втратив зв’язок із землею як втіленням темного жіночого начала інь. Водночас релікти найдавнішого зв’язку світу із землею помітні в багатьох переказах, де луни живуть під землею, в колодязях, стережуть там клади тощо. Як символ сили ян і небесного начала лун часто зображається крилатою істотою, повелителем хмар, дощу, а також ширяє в хмарах або пливе у хвилях і охоплений язиками полум’я — мабуть, символ грози як злиття неба і землі. Пізніше з’являються уявлення про драконів п’яти кольорів, які символізують п’ять елементів світобудови. Луни розрізняються і на вигляд — лускові, крилаті, рогаті, безрогі. Іноді луни зображаються з головою коня і хвостом змії («кінь-дракон»), а також перетворюються на биків [139, II, 78].
У ранньосередньовікових переказах герої нерідко піднімаються в небо на драконах, у яких «на спині 81 шип, саме дев’ять по дев’ять, як необхідно для сили ян». У середньовічній традиції лун розглядається як прародитель всіх звірів і птахів. Лун, за уявленнями тибетців і китайців, добра істота, і його поява визнається за добрий знак (хоча у стародавніх міфах зустрічаються згадки про боротьбу із злими драконами). Існували уявлення про земних драконів, які в покарання за погані справи були позбавлені можливості піднятися на небо. Загалом образ лун надзвичайно популярний в образотворчому і прикладному мистецтві Китаю і сусідніх регіонах, а також часто зустрічається в місцевих легендах і казках [139, II, 78].