Тибетська книга мертвих
В тибетському буддизмі існують вагомі вчення про так звані проміжні стани свідомості (тиб. «бардо»). Найбільш розгорнуто вони викладені у ряді текстів вчення Дзокчен, що належать до категорії Терма (тобто Одкровень), автором яких вважається Падмасамбхава.
Найвідоміший з цих трактатів отримав назву «Тибетська книга мертвих» [203]. За цим уявленням все існування людини можна розбити на взаємопов’язані один з одним проміжки: життя, вмирання і смерть, період після смерті і перехід до нового народження. «Бардо життя» охоплює весь час від народження до смерті. Цей період нескінченно малий порівняно з величезною тривалістю всіх попередніх і подальших втілень. Тому рекомендується не витрачати даремно дорогоцінний час, а старанно займатися духовною практикою [242, VI, ч. I, 659].«Бардо вмирання» починається з появи перших ознак смерті і триває до повної зупинки дихання. Вважається, що кожна людина має певний термін життя відповідно до його особистої карми. Його, проте, можна продовжити старанною духовною практикою і особливими ритуалами. В текстах міститься докладний опис ознак смерті, яка наближається, у тому числі і раптової (наприклад, від нещасного випадку). Якщо всі ознаки в наявності, то дуже важливо підготувати вмираючого до майбутнього відходу. Насамперед повинна бути заспокійлива обстановка і дуже бажана присутність кваліфікованого лами, який допомагає вмираючому виконати практику «перенесення свідомості» — пхови. Після зупинки дихання вмираючий послідовно переживає чотири стани свідомості: різнобарвний міраж, бліде місяцеподібне світло, червоне сонцеподібне світло і чорноту. За цим виникає переживання природи розуму як Ясного Світла. Відповідним часом для пхови є фаза червоності. Лама (або гуру) повинен допомогти померлому пізнати наступаючий стан світлоносності, щоб розчинитися в ній. Пізнавання природи розуму в момент смерті називається «Зустріччю матері і дитяти», при цьому відбувається повне звільнення від подальших перероджень [242, VI, ч. I, 659].
Проте дізнатися момент прояву Ясного Світла надзвичайно важко. Більшість людей непритомніють, і тоді наступає наступна стадія — «Бардо дхармати», або природи речей. Померлий при цьому переживає лякаючі бачення і страхітливий гуркіт. Якщо померлий протягом життя виконував особливі медитації на мирні і гнівні форми будди, то в цих страшних баченнях він може впізнати відповідних грізних божеств як прояв власного розуму (тобто ілюзію) і досягти таким чином звільнення. Якщо ж все це відбулося дуже швидко або взагалі не було усвідомлено, то померлий прокидається в останньому «бардо становлення», де він відчуває себе безтілесним духом. Тут свідомість померлого наділена великою ясністю і необмеженою рухливістю. Але напрям його руху визначається не його волею, а накопиченою кармою. В цей період з різних боків з’являються різнокольорові потоки світла, які символізують різні світи. Зазвичай сила кармічних звичок вабить в одну з шести областей існування залежно від негативних емоцій, що переважали в попередньому житті (світи пекла, тварин, людей, божеств тощо). Наприклад, якщо це був гнів, то можна переродитися в пеклі. Людське народження вважається найсприятливішим для подальшої духовної практики. Загалом перебування у проміжному стані свідомості після фізичної смерті триває в середньому 49 днів. Протягом всього цього терміну лама читає померлому вголос «Тибетську книгу мертвих», яка є докладним путівником по всіх перерахованих стадіях, що допомагає померлому орієнтуватися в незвичній обстановці [242, VI, ч. I, 659, 203].
На цьому ми закінчуємо наше знайомство з релігійно-культурною різноманітністю Індостану і переходимо в наступному томі до вивчення історії і релігії численних іранських народів, тісно пов’язаних з індоаріями. Там же ми коротко підсумуємо виникнення і розвиток релігійно-міфологічних систем Індії.